КАЗКА ПРО НЕВДОВОЛЕНОГО РУСИНА
Під якоюсь нещасливою планетою вродився Невдоволе-ний Русин. Скоро тілько прийшов на світ, зараз зазначив своє опозиційне становище пискливим плачем, котрого ніхто з родини і прислуги не розумів. Та ще коли б він був сином бідака, то ся опозиція не дивувала б нікого; а то мав усякі панські вигоди, всі коло нього ходили напочіп-ках, а він плакав кілька літ ревними сльозами. Так уже, видко, було йому на роду написано.
Велося йому дуже добре: в гімназії вже належав до паничів, на університеті — до золотої молодіжі, по університеті —— до найкращих женихів. Він любив панни дуже, а панни любили його ще більше,— все йшло йому як із платка, а Невдоволений Русин, проте, вічно був невдово-лений.
Вкінці він оженився, став адвокатом і патріотом, календар "Просвіти" помістив його портрет, потім попався в "Альбум заслужених Русинів",— а йому все ще здавалося, шо не має причини до вдоволення. Селяни, котрі мають сю добру прикмету, що процесуються, вибудували адвокатові каменицЮі а він таки чувся невдоволеним.
"Що за біс лисий! — думав він собі.— Здається, нічого мені не хибує, а радості в серці не чую..."
1 ось раз засів він собі на вигіднім фотелю, закурив дороге цигаро і після давнього клича "Русине, пізнай себе, буде з тебе" став думати про свою вдачу. Думав, думав, нічого не видумав.
Надійшла жінка, він її питається:
— Не знаєш ти, серденько, що мені справді хибує? Вже й каменицю свою маємо, вже й купки діток доховалися, вже й бочка вина стоїть у пивниці, а моє серце не має спокою.
— Тобі, мій любий, тепер гонорів би треба. От якби ти послом був,— зітхнула жінка.
Невдоволений Русин аж підскочив.
— Господи! — каже.— Які сі жінки здогадливі! Адже справді мені ще тілько гонорів треба! А я так ломив собі голову... Правда, мене вже видрукували в календарі "Просвіти", але що се мені за честь! Там поміщають портрети й американських шинкарів, і хлопів,— і вже так перебрали всіх патріотів, що не знати, звідки їх більше і взяти...
Отже, як помогла жінка Невдоволеному Русинові себе пізнати, він мов на світ народився. Зараз уложив собі нову програму життя. Став уряджувати у своїм повіті різні віча і збори, щоби "хлопи" завчасу його пізнали й добре зміркували, що він один зможе їх вивести з єгипетської неволі і з дому роботи.
— Хлопи! — говорив він грімким голосом на вічах.— Ви всі дураки!
Голоси вічевиків:
— Певно, певно! Звідки нам усе знати?
— Лише я один мудрий,— казав меценас далі. (Віче співає бесідникові "Многая літа").— Дякую вам за довір'я! За се я буду всюди за вами обставати. (Голоси: "Славно!")
Нам дієся велика кривда (голоси: "Кривда нам!"): заяцї ходять у нашу капусту, а ми не сміємо їх стріляти... Так чи ні? (Крик: "Кривда нам!") Дністер пливе через наш край і випливає, а ніхто не стараєся скасувати його! (Голо-си: "Загатити його! На Венгри пустити!") Так є! Треба постаратися, аби не шкодив нам. Крім того, від панів треба відобрати грунти і роздати хлопам. Цісарська каса має заплатити всі довги за хлопів. (Загальні зітхання: "Подай, господи!") Гуска солі має коштувати тілько три грейцарі! Коли хлоп дасть сина до школи, має за се дістати сто рин-ських. Суди і нотарів скасувати! Податки за поле до десятьох моргів скасувати! Хлоп повинен у війську служити так само лише один рік, як паничі. На старість кождий хлоп повинен дістати пенсію з цісарської каси. Держава повинна асекурувати всіх від огню, граду, тучі, злої пригоди, від мишей, повені і від смерті. І коли хто виходить з війська, повинен дістати цісарський мундур додому і гвер, аби мав на заяці... (Всі вічевики такі одушевлені, що просто не можуть добути із себе ніякого голосу). Та й багато дечого іншого потрібно ще нам: от хоч би се, що хто сміє заборо-нюаати нам мочити у потоках коноплі під час холери? (Г&лоси: "Ади! Та, бігме, правда!") От якби я був послом, то я би о те все постарався. Бо теперішні наші руські посли— то самі зрадники. Чи правду кажу? (Голоси: "Святу правду! Зрадники! Повісити їх!") Були в нас перше посли-священики, були потім посли-професори,— ті дбали про церкви і школи, а про вас, хлопів, ніхто не дбав. (Голоси: "Кривда нам!") Аж тепер, коли настануть посли-адвокати, буде вам добре! Як станемо процесуватися, всі справи для вас виграємо. (Загальне зітхання). Ми не будемо на нікого оглядатися, будемо все жадати того, чого не хотять наші любенькі сусіди-поляки; як не схочуть давати, то видремо, а все для вас, милі браття хлопи, що вас кождий обдирає
(один тихий голос: "І ви такожЬ Меценас дивиться згірдно в сей бік і каже дальше), а ніхто вам не помагає...
Вічевики одні кричать "славно" і плещуть у руки, інші хапають бесідника на плечі, обносять його довкола зали і співають довге, дяківське, празникове "Многая літа".
— А тепер, хлопи, може би, ми дещо перекусили? — говорить меценас ласкаво з висоти селянських пліч. Одушевления зростає ще більше, і в гурті роздається нове "Многая літа", панське, що починається від басового соля: "Сотвори, господи!"
З сих віч були все справоздання в "Д^л-і". Писав їх де-пендент адвоката. "Всякі були вже патріоти,— читали люди в часописі,— і великі і малі, і голосні і тихі, але такого ще не було. Той-то як скаже слово, то хлопи з одушевления аж волосся рвуть на собі. Останнє віче показало, що хлопи вже знають, хто їм брат, а хто їм ворог; то сила, котрої і "врата адова не одоліють". І т. д.
Заходи Невдоволеного Русина не осталися без успіху: його вибрали послом. Там, правда, за нього одного виборця закололи, а трийцять і сімох продержали по кілька місяців і по рокові у в'язницях; але се вже таке право природи: кождий політик пожирає скілько там людей, щоб сам міг жити,— хто би там журився і десятками зруйнованих селян, де справа йде про мільйони?! "Жертви мусять бути!"
Невдоволений Русин не сим був невдоволений, тільки чим іншим. Ото показалося до кількох місяців, що посольство — се зовсім не така честь, що могла би його заспокоїти. Він був невдоволений з усіх послів і з усіх властей, краєвих і державних. Він і сказав раз се усім в очі, а за причину свого невдоволення подав — правда, не все те, що казав селянам,— все ж таки подав заяців у руській капусті, дорогу сіль, мочення конопель під час холери і повені.