Маруся і каже:
— Вийду. Та не можна нам вінчатися і сім років у церкві бувати.
Панич погодився. Стали вони жити, от у них уже і діти є, але панич сумний ходить, бо ніхто до них у гості не заїде, до себе не покличе, та й знатися не хоче, бо вони невінчані живуть і в церкву не ходять. Став панич Марусю вмовляти:
— Давай повінчаємось, та давай повінчаємось.
Так уже вмовляє, що ніяк не відмовиш.
— Добре, — каже Маруся. — Тільки дозволь мені додому навідатися перед вінчанням.
Запрягла Маруся у бричку коней та й поїхала. Батьківську могилку провідала і до знахарки старої заїхала. А та вже її давно чекала. Дала вона Марусі пляшечку і сказала, що робити треба.
І от уже збираються гості на вінчання. З усієї округи пани з’їхалися — і з Гуманя, і з Христинівки, і з Бабанів. Навіть із Києва сам архімандрит приїхав. Сідають гості в карети і брички і їдуть всі до церкви на вінчання. Дивиться Маруся — дорога навкруги міняється, у ліс звертає, трава сохне і жовтіє, дерева чорніють і гілки корчаться. Доїжджають вони до церкви — а церква на очах у них у землю вгрузає, чорніє, і хрести з неї пропадають. Бачить Маруся, що це та сама церква страшна, а гості ніби того і не помічають.
Заходять всі до церкви, а там на вікні Марусин суджений сидить і ніжкою в червоному чоботі хилитає. А далі махнув рукою — і всі гості на камінь обернулися. Навіть архімандрит із Києва каменем став. Тільки Маруся одна-однісінька серед церкви стоїть.
— То що, Марусечко, тепер скажеш?
Не втекла від мене? То ходила ти за мною?
— Ходила! — каже Маруся.
— А в церкві була?
— Була!
— А мене бачила?
— Бачила!
— А що я робив?
— А покійника їв! — Сказала це Маруся, пляшечку, що бабця дала, вихопила і на чорта хлюпнула!
Як зайнявся він синім полум’ям, як осипався чорним попелом, де не взявся вітер, подув — попіл розвіяв.
Тут все наче від сну встало: і церква стала, яка була, і гості, й архімандрит на людей перетворилися.
Тільки тоді Маруся і змогла розказати, що з нею трапилося.
Повінчалися вони нарешті з паничем і щасливо зажили. А Маруся відтоді нікого не боялася, що і вам наказувала.