— Чудово: їх десять та нас вісім,— на перший раз досить.
— А коли на чолі стане орел,— підтримала Уляна,— тоді почнеться не наша робота.
— Авжеж, ле ваша,— задумливо промовив Кармелюк і замовк.
Тим часом Андрій наївся, витер ложку об траву й закурив люльку.
— Слухай, Андрію,— звернулася до нього Уляна,— ти піди, зміни Явтуха та Свирида й пришли їх повечеряти, поки куліш не захолонув.
— Гаразд,— погодився Андрій і, підвівшись з місця, знйк у лісовій гущитті.
Уляна обняла Кармелюка за шито й пригорнула його до себе.
— Про що задумався? — промовила вона, тулячись до нього.
На обличчі Кармелюка з’явився жорстокий вираз, брови зійшлися похмуро й грізно.
— Уляно! — промовив він з неприхованим душевним болем.— Ох, той диявол Демосфен не йде мені з думки ні вдень ні вночі... Не можу забути кривавої образи...— А-ах — прохрипів він, відхиляючись від Уляни й стискуючи до болю свої руки.— Не знатиму спокою, поки не задушу проклятого своїми руками.
— І впіймаємо, впіймаємо його скоро! — зловтішно сказала Уляна.—Довго ждав, друже, недовго зосталося! У-ух! Побіліє ж він, як крейда, коли зустрінеться з тобою!
— Спасибі, Уляно! Спасибі, друже,— з почуттям промовив Кармелюк, і, стиснувши руку Уляні, встав і схвильовано пройшовся.
Слова Улянині викликали в нього рій ненависних спогадів. Уляна мовчала, розуміючи й відчуваючи настрій свого кумира.
Сонце тим часом геть сховалося за лісом, і глибина яру сповнилася прохолодною млою. Почувся тихий тріск гілляк, і до вогнища їіідійешїи Явтух і Свирид...
— Хазяйко,— звернувся Явтух до Уляни,— там прийшов дядько один. Просить поворожити... в нього воли пропали..# Привести, може?
— Приведи. А ти, отамане, зайди поки що до печери,—* обізвалась' Уляна до Кармелюка.— Не треба, щоб зайві очі тебе бачили.
Кармелюк так поринув у свої думки, що Уляні довелося двічі пояснювати йому, в чім річ, тільки тоді він ствердно кивнув головою й пішов до печери. Сівши на ложе, яке йому приготувала Уляна, Кармелюк, щоб одвернути себе від спогадів, які пекли йому серце, почав приглядатися до того, що відбувалося навколо.
Явтух повернувся в супроводі селянина, очі якого переди бачливо були зав’язані хусткою. Тим часом Уляна вже розташувалася коло напівзгаслого вогнища з пучками всяких трав’у руках... 'Приведений селянин розповів Уляні, що з тиждень тому невідомо хто вкрав у нього пару волів, і просив її поворожити йому: чи загинули його поли, чи їх можна ще розшукати? Уляна звеліла йому покласти їй на долоню півкарбованця срібла й, кинувши в огонь пучок якихось" трав, від яких над вогнем знявся стовп білого задушливого диму, сказала, що воли ще не загинули і, вміючи та бажаю-: чи, їх можна розшукати. Тоді почали торгуватися про те, скільки треба заплатити, щоб ворожка вказала* де і як шукати волів. Уляна вимагала п’ять карбованців, а селянин посилався на свою убогість, просив скинути; Уляна наполягала на тому, що ворожіння це дуже важке й небезпечне і може накликати на неї кару від нечистої сили. Нарешті зійшлися на трьох карбованцях. Тоді почалося ворожіння з прокляттями й примовами. Уляна підкидала у вогнище то одне зілля, то друге, то промовляла страшні закляття, то тягла немов замогильним голосом якісь незрозумілі загадкові слова; промучивши так селянина хвилин з десять, вона, нарешті, сказала йому:
— Ти мусиш на другий день першої квадри вийти з дому до схід сонця, взяти з собою недогарок страсної свічки й шматок полотна, на якому спускали в могилу труну річної дитини; підеш до Чортової греблі й сядеш там під сухим, розбитим грозою дубом, і як зайде місяць, розстели те полотно, сядь на нього, засвіти страсну свічку й читай молитву Іванові-воїнові до тридцяти й семи раз,— тоді опівночі побачиш своїх волів, які пастимуться на луці; накинь їм на роги налигача, з котрим простояв у церкві всю службу, і іведи без страху додому.
Діставши від селянина умовлену плату, Уляна відпустила його3 звелівши йому не оглядатися і не казати нікому й сло-4 ва про ворожіння, бо інакше воно втрачає свою силу. Вся ця сцена справила на Кармелюка до, краю прикре враження.
— То от як ти ворожиш? — промовив він, виходячи з печери, коли селянин одійшов.— Ну, тепер уже таке ворожіння треба облишити!
— Тепер уже тільки приворот-зілля даватиму! — весело засміялася Уляна, не розуміючи Кармелюкового тону й, підійшовши до нього, гаряче обняла його.— Та тільки чи на всіх приворот-зілля силу має? — прошепотіла вона,. впиваючись Кармелюкові в губи палким поцілунком.
— Тобі й зілля не треба! Ти — вся вогонь! Полум’я! — відповів Кармелюк, пригортаючи красуню.
В цей час за спиною в них знову почувся тріск,— хтось ішов, одхиляючи гілля.
*** Хто там? Чого? — з досадою гукнула на невідомого Уляна, відхиляючись від Кармелюка.
— Я,— відповів Свирид,— жид Йосько з Гончарів жде в корчмі... хоче сказати щось, каже — важлива новина!
— Йосько з Гончарів? — радісно скрикнула Уляна.— Зараз буду...
Що там таке? — стурбувався Кармелюк.— Навколо тебе все якась таємниця.
— Знаєш, яка? — з викликом засміялася вона.— Про того диявола Янчевського, мабуть, жид звістку приніс. Я йому наказувала, що коли тільки він довідається, що гаспид поїде через якийсь сусідній ліс, то щоб зараз же дав знати; він і пообіцяв сам з’явитися... Ну, от і прийшов!..
— То біжи ж скоріше й тоді назад до мене — бурею... У мене не вистачить сили дочекатися цієї радості!..
XXXVI
Томливо чекаючи на Уляну, ходив Кармелюк по ущелині, то присідаючи до ватри, то знову починаючи одноманітно прогулюватись. Андрій залишався з ним, але в Кармелюка не йшло з язика слово: наполеглива вимога єврея і його обіцянка сказати якусь важливу новину, здогад Уляни, яка пішла до корчми — все це схвилювало його до краю. Та й Андрій так само, як видно, поділяв нетерпіння свого начальника.
Хоч Кармелюк прекрасно знав, що раніше, ніж через дві години, Уляна не могла повернутися з корчми, але збуджені нерви перетворювали кожну хвилину на вічність. Час ішов нестерпно довго... "Чому Уляна не йде? Чи про Янчевського звістив її єврей? А може, приніс звістку про напад, який на них готується? Хто знає?.. Але якщо про мого заклятого ворога? О!.." — казав собі Кармелюк безперестанку. І на саму тільки думку про близькість можливої помсти йому дух захоплювало; але разом з тим, прагнучи всім серцем, щоб справдився Улянин здогад, він намагався запевнити себе, що поява єврея віщує цілком протилежне. А втім, що далі, то дужче росло нетерпіння Кармелюка; кілька разів поривався він кинутися до корчми, і Андрієві коштувало чимало зусиль одвернути його від цього ризикованого кроку.