Розалія прикусила губу, нахмурила брови, та, перебравши в умі кілька редакцій, не спинилася ні на одній.
"Ні, це хвилювання заважає мені думати,— вирішила сама собі Розалія,— треба пройтися, заспокоїтися й, головне, переговорити з Фросею: ця хитра проноза не повинна підозрівати, що лист до Кармелюка буде від пані маршалкової, що вона кличе його на побачення".
Розалія розірвала початий аркуш паперу, жбурнула його в бювар і підвелася з місця. Спершу вона взялася була за ручку сонетки, щоб покликати Фросю в будуар, але потім передумала й вирішила пройти до неї в гардеробну, де Фрося шила, й там переговорити з нею. Гардеробна була куткова, зовсім ізольована кімната.
Розалія вийшла з будуара, не причинивши за собою дверей.
Фросю вона застала в гардеробній. Побачивши пані, Фрося злякано схопилася з місця.
— Ясновельможна пані кликала мене? — спитала вона.
— Ні, я прийшла сюди подивитися на деякі сукні. Зачини двері й вийми мені мої амазонки для полювання.
Фрося поспішила виконати волю своєї господині.
— Ось ця нічого, і ця ще теж годиться,— заговорила вона, розглядаючи вийняті сукні,— а зелену треба буде пошити нову. Буде багато полювань і всяких свят, якщо, звичайно, тільки пощастить піймати того проклятого лотра...
— О, хай допоможе в цьому ясновельможному панству свята панна! — мовила"Фрося, молитовно складаючи руки.
— Я сподіваюся, що цього разу нам пощастить піймати його: тепер усім ділом завідує не пан Янчевський, а я.
Фрося давно вже чула про це, але вважала за свій обов’язок скрикнути захоплено й з подивом:
— Пані?!
— Я. Панство обрало мене, і от ми придумали такий спосіб, котрий уже хоч би що, а неодмінно заведе шельму в пастку. Для цього й ти повинна будеш узяти участь в одному маленькому ділі.
— Я, матка свєнта! Та я ж од радості вмру! — затарабанила цього разу вже з щирим захопленням Фрося.— Така честь! Прислужитися вельможному папству? Хоч і в саму пащу тому звірові кинуся!
— Ну, цього зовсім не треба буде, а річ ось у чому... тільки пам’ятай — нікому й слова.
— З могили скоріше почують його! — Очі Фросі загорілися цікавістю, вона ступила трохи вперед і шанобливо спинилася перед Розалією.
Розалія частково познайомила Фросю з новим планом, як піймати Кармелюка.
— От бачиш,— закінчила вона,— нам треба передусім знайти спооі'б надіслати листа. Ось для цього я вирішила передусім послати одного листа на пробу: чи Дійде він до Кармелюка? Дід погодиться передати його Кармелюкові тільки тоді, коли буде певен, що лист від доброзичливця. Тому я вирішила, що найкраще буде, коли ти спробуєш передати його, до речі, ти ж з того села, що й Кармелюк.
— Лечу! Несу!
— Чекай, не спіши! Треба, щоб дід повірив тобі, а ти — панська покоївка, тому не кажи нічого певного, а постарайся
так "поводити себе, щоб дід подумав, ніби ти була коханкою отамана. Ти зумієш це розіграти?
— О, пані ще питає? — промовила навіть трошки ображено Фрося.
— І потім далі: ти повинна дати зрозуміти старому, що твій лист остерігає Кармелюка від якоїсь небезпеки.
— Розумію, розумію,— закивала Фрося голівкою.
— І ні слова дідові про те, що ти знаєш про його близь
кість з Кармелюком; так, ніби ти попала до нього випадково. •
— Нехай ясна пані не турбується,— все зроблю, що й краще не можна.
— Зробиш усе спритно — можеш розраховувати на мою вдячність, я не поскуплюся.
— О пані! — скрикнула Фрося, обсипаючи руку Розалії поцілунками.— Нічого, нічого мені по треба! Нехай тільки пані впевниться в тому, що Фрося вірна й спритна служниця і за свою пані ладна піти хоч і на смерть.
Тим часом, поки між Розалією й Фросею відбувалася ця сцена, до садиби пана маршалка підкотив Янчевський. Не під’їжджаючи до будинку, він, як своя людина, звелів фурманові повернути зразу ж до стайні. Він з тиждень уже не був у дворі маршалка, але цей тиждень не пропав у нього задарма. Передусім він кинувся до Читецького й дізнався в нього, що він не тільки не сідав у карету пані маршалко-вої, а навіть не бачив її, бо весь час не розлучався з-Зеленським і стояв з ним на варті, а потім невідступно був коло печери. Читецький же підтвердив Янчевському слова Зелен-ськото про те, що бачили Кармелюка біля садиби дераж-нянського попа.
Слова Читецького, підтвердивши очевидну брехню, а значить, зраду Розалії, розлютили Янчевського, але цього разу він ще справився з своїм серцем. Перш за все він установив найпильніший таємний нагляд за садибою батька Олесі, потім перепровадив Явтуха в літинську тюрму і тільки тоді подався до маршалка.
І в дорозі, і під час ділових розпоряджень його мучило одне питання: хто його суперник?
Тільки фурман, крім Розалії, бачив невідому особу, яка сіла в карету красуні, і от Янчевський зважився перш *за все розпитати маршалкового фурмана.
Підкотивши до стайні й звелівши своєму фурманові. випрягти й виводити коней, Янчевський вискочив із екіпажа й підійшов до машталіра, котрий побачивши пана Демосфена, схопився з призьби й шанобливо виструнчився.
— А ходи, вацпане, сюди, на хвилину! — кивнув йому пальцем'Янчевський і зайшов до стайні.— Останнього разу, як ми атакували Кармелюка в печері, чи не пригадуєш ти, хто їздив з пані маршалковою за фурмана?
— Я, ясновельможний пане.
— А-а, тим краще... гм... так... бачиш, от що... пані мар-шалкова доручила мені передати одну річ тому панові, котрий сів тоді до неї в карету й проїхав до безлюдної корчми, ти пригадуєш це? — Машталір закивав головою.— Ну от, дуже добре... То пані маршалкова просила мене передати йом^г одну річ, але, правду кажучи, в хапанині, в метушні я зовсім забув прізвище його, і от... чи не пригадаєш ти, хто то був?
— Не знаю, ясновельможний пане: діло було на світанку, та ще мене так трясло, як у лихоманці, а як закричали караульні, то я й сам хотів був підібрати віжки та дати дра-пака, як ось під той гук і підскочив до нас цей панок, і вельможна пані крикнула: "Рушай!" Я, правду кажучи, не дуже то й дивився иа нього та й він ніби затулив обличчя коміром.
— Ага, затулив! — мимохіть вирвалося в Янчевського.
— Ма ся розуміць... було трохи холодно... та й Кармелюк, здавалося, дивився з-за кожного дерева...'