— Вийдіть звідси або надіньте маску,— тихо сказав Малартик до Валомбреза,— Не треба, щоб вас бачили в цій сутичці.
— Байдуже,— відповів молодий герцог.— Я нікого в світі не боюсь, а той, хто мене побачить, уже нікому нічого не розкаже,— додав він, погрозливо махаючи шпагою.
— То хоча б одведіть у другу кімнату Ізабеллу, Єлену цієї нової Троянської війни а то, чого доброго, зачепить яка-небудь сліпа куля, все піде нанівець, і буде жаль.
Ця порада видалась герцогові розумною, він підійшов до великої дубової скрині, за якою сховались актриса і Чікіта, обома руками схопив Ізабеллу, хоч вона й опиралася, судорожно чіпляючись за різьблені виступи; переборюючи властиву жінкам боязливість, доброчесна дівчина воліла зостатися на полі бою, аніж опинитися наодинці з Валомбрезом, хоч і осторонь сутички; її могла зачепити куля чи шпага, вона ризикувала втратити життя, аби тільки не втратити честі.
азз
— Ні, ні, пустіть мене,— кричала актриса, відбиваючись і з відчайдушним зусиллям чіпляючись за одвірок: вона відчувала, що Сігоньяк десь тут, він не міг бути далеко.
Нарешті герцог усе-таки прочинив двері і потягнув Ізабеллу в другу кімнату; молода жінка раптом вирвалася й кинулась до вікна, проте Валомбрез знову схопив її, взяв на руки і поніс у глибину кімнати.
— Рятуйте! — гукнула Ізабелла тихо, втрачаючи сили.— Рятуйте, Сігоньяк!
— Я тут! — почувся гучний голос, який линув неначе з неба.
Зашелестіли гілки, чорна тінь блискавично майнула між чотирма розбійниками, стрибнувши так, що коли гримнули майже водночас чотири постріли, вона була вже посеред кімнати. В густій хмарі диму якусь мить не видно було, що сталося після тих пострілів; коли ж дим трохи розвіявся, забіяки побачили, що Сігоньяк — точніше, капітан Фракас, бо вони знали барона саме під цим іменем,— стоїть із шпагою в руці живий і здоровий, тільки перо па його капелюсі було перебите: їхні пістолети пальнули надто пізно, кулі не влучили в капітана, який увірвався так швидко й несподівано.
Одначе Ізабелли та Валомбреза в кімнаті вже не було. Герцог скористався з того сум'яття і виніс свою майже непритомну жертву. Важкі, товсті, замкнуті двері стояли між бідолашною дівчиною та її хоробрим захисником, який опинився віч-на-віч з чотирма бандитами. На щастя, спритна і гнучка, як вуж, Чікіта, сподіваючись допомогти Ізабеллі1, прошмигнула крізь прочинені двері вслід за герцогом — у розпалі боротьби, серед гуркоту пострілів Валомбрез не помітив її, тим більше, що дівчинка одразу ж заховалася в темному кутку просторої кімнати, ледь освітленої тьмавим світлом маленької лампи на поставці.
— Негідники, де Ізабелла? — крикнув Сігоньяк, побачивши, що молодої актриси в кімнаті немає.— Я щойно чув її голос.
— Ми не наймалися стерегти її для вас,— спокійнісінько відповів Малартик.— Та й дуеньї з нас неважні.
І, сказавши це, кинувся із шпагою на барона, але той спритно відбив напад. Малартик був небезпечний супротивник, вважали, що після Лампурда він — найбільш вправний у Парижі фехтувальник, але довго битися з Сігоньяком йому було не під силу.
— Пильнуйте за вікном, поки я впораюся з цим голубком,— розмахуючи шпагою, сказав він Крутиморду, Кривуляю і Випиваку, які поспіхом заряджали свої пістолети.
В що мить новий обложник карколомним стрибком увірвався в кімнату. То був Скапен — колишній циркач і солдат, він умів такими стрибками долати перешкоди. Бистре око його вмить побачило, що розбійники насипають порох і забивають кулі в пістолети, а шпаги їхні лежать поруч; скориставшись із розгубленості ворогів, ошелешених його несподіваною появою, Скапен миттю зібрав усі ті шпаги і викинув їх у вікно; а тоді підскочив до Випивака, обхопив його руками і затулився ним, ніби щитом, підставляючи ворога під націлені дула пістолетів.
— Сто тисяч чортів, не стріляйте! — кричав Випивак, задихаючись у сильних Скаиенових руках.— Не стріляйте! Ви проб'єте мені живіт або голову, а приймати смерть од товаришів дуже тяжко.
Щоб Крутиморд і Кривуляй не пальнули в нього ззаду, Скапен завбачливо притулився до стіни, загородившись Ви-ииваком, а щоб не дати їм прицілитись, повертав забіяку то в один бік, то в другим, ноги бандита часом торкалися землі, але, на відміну від Антея, це не додавало йому сили.
Скапен придумав дуже розумно, бо Кривуляй, який не любив Випивака і взагалі не дбав про життя людини, навіть свого спільника, уже цілився в голову актора, вищого від бандита: пролунав постріл, одначе актор устиг пригнутись, а Випивака трохи підняв угору, щоб захистити себе, і куля пробила дерев'яну панель, на льоту одірвавши бідоласі вухо.
— Ой, я пропав! Я вже мертвий! — зарепетував розбійник з усієї сили, незаперечно доводячи цим, що він живий-живісінький.
Скапен не ждав другого пострілу; він знав, що куля, прошивши Випивака, принесеного в жертву не вельми перебірливими приятелями, може неабияк поранити і його самого, отож підняв пораненого забіяку і щосили швиргонув, наче колоду, на Крутиморда, який, опустивши дуло пістолета, саме підступав ближче. Розбишака випустив пістолет і полетів сторчака разом із Випиваком, кров якого вимазала йому лице і засліпила очі.
Якусь мить бандит лежав оглушений і прибитий, а Скапен тим часом ногою відштовхнув пістолет, вихопив ніж і обернувся до Кривуляя — розлючений невдачею, той з кинджалом у руці кинувся на актора.
Скапен пригнувся, лівою рукою схопив і стис зап'ясток Кривуляя, щоб ворог не міг штрикнути кинджалом, а праною так ударив його ножем, що, певно, вбив би, коли б на тому не було куртки з цупкої буйволячої шкіри. Ніж усе-таки розпоров йому бік, хоч і не глибоко. Рана не була ні смертельна, ні дуже небезпечна, але приголомшений Кривуляй похитнувся і впав на одне коліно; актор, не випускаючи його руки, наглим ривком смикнув і досить легко повалив забіяку. А на додачу для певності ще стусонув його кілька разів по голові, щоб був уже зовсім смирний.
А Сігоньяк, поки все це діялося, змагався з Малартиком. З холодним шаленством людини, вправність якої не поступається її сміливості, барон відбивав усі удари забіяки і вже дряпнув йому передпліччя — на рукаві у того раптом з'явилася червона пляма. Малартик відчув, що коли бій триватиме далі, то він загине, і надумав зробити останнє зусилля: в глибокому випаді спробував завдати Сігоньякові прямого удару. Клинки зіткнулися так швидко й різко, що аж іскри посипались, але баронова шпага, неначе вгвинчена в бронзовий кулак, відвела вбік шпагу * бандита. Вістря пройшло під пахвою капітана Фракаса й дряпнуло камзол, щоправда, не пробивши його. Малартик випрямився; та не встиг він зайняти оборону, як Сігоньяк вибив у нього з руки шпагу, наступив на неї і, приставивши лезо ворогові до горла, крикнув: