— О, ще й як! — вигукнула актриса.— Тільки це неможливо. Навколо замку глибока вода, а міст піднято. Про втечу годі й думати.
— Чікіта не зважає ні на які грати, замки, мури й води; Чікіта вийде, як захоче, з кріпко замкнутої тюрми, оточеної найвищими мурами і найглибшими фосами, на очах ошелешеного тюремника вилетить на волю. Якщо вона захоче, то капітан ще до сходу сонця знатиме, де заховали ту, кого він шукає.
Слухаючи цю безладну мову, Ізабелла злякалася, що слабий розум Чікіти потьмарився; одначе спокійне лице, ясний погляд і впевнений голос дівчинки геть відкидали таке припущення; ця дивна істота, певно, й справді мала частинку тої майже чарівної сили, яку вона собі приписувала.
Немовби намагаючись переконати Ізабеллу, що вона не хвастаеться, Чікіта сказала:
— Зараз я вийду звідси, дай тільки хвилинку подумати, як це зробити. Нічого не говори, побудь, не дихаючи,— найменший шум відвертав мене; а мені треба почути голос Духа.
Чікіта схилила голову, затулила рукою очі, щоб зосередитись, на кілька хвилин завмерла, сиділа зовсім нерухомо, потім підвела голову, підступила до вікна, відчинила його, вилізла на підвіконня і пильним поглядом поринула в морок. Під подувом нічного вітру внизу хлюпотіла, б'ючись об підніжжя муру, темна вода.
"Невже й справді вона полетить, мов кажан?" — подумала молода актриса, уважно стежачи за кожним рухом Чі-кіти.
Навпроти вікна, по той бік фоси, росло здоровенне вікове дерево, товсті гілляки якого нависли майже горизонтально і над землею, і над ровом з водою, хоча навіть найдовші з них футів на вісім — десять не досягали муру. Саме це дерево Чікіта й надумала використати для втечі. Вона скочила назад у кімнату, дістала з кишені тоненьку й дуже міцну, скручену з кінського волосу шворку завдовжки сім чи вісім її махових сажнів, розмотала й акуратно розклала на паркеті; з другої кишені дівчина витягла великий залізний риболовний гачок і прив'язала його до мотузка; потім підійшла до вікна і кинула гачок поміж гілля дерева. Перший раз залізний кіготь не зачепився й упав разом із шворкою, дзенькнувши об муровану стіну. За другою спробою вістря гачка впилося в кору гілляки, і Чікіта потягнула мотузок до себе, попросивши Ізабеллу всією своєю вагою повиснути на ньому. Зачеплена гілляка подалася, наскільки можна було її пригнути, опинившись за п'ять-шість футів од вікна. Тоді Чікіта кріпко прив'язала кінець шворки до металевої рами, легенько підтягнулась усім своїм щуплявим тілом, схопилася за вірьовку, повисла на ній, потім, перебираючи руками, дісталася до дерева і, відчувши, що гілляка міцна, сіла на ній верхи.
— Тепер розв'яжи мотузку, я заберу її з собою,— тихо, але чітко веліла вона полонянці,— якщо ти не перебиратимешся за мною, хоч я боюся, що страх стисне тобі горло, в голові запаморочиться і ти впадеш у воду. Бувай! Я вирушаю в Париж і скоро повернусь. При місяці легко йти.
Ізабелла розв'язала вузол, гілляка випросталась і перенесла Чікіту на той бік фоси. Допомагаючи собі коліньми та
До crop. 343
До crop. 350
руками, дівчинка миттю злізла з дерева, одразу ж хутко пішла й незабаром зникла в голубуватій темряві ночі.
Ізабеллі здавалося, що все це — сон. Остовпіла, не зачинивши вікна, вона дивилася на нерухоме дерево, чорні обриси якого вимальовувались на молочно-сірому тлі хмари, пронизаної розсіяним світлом напівзакритого нею місяця. Актриса здригнулася, побачивши, яка слабенька на кінці та гілка, що їй не побоялась довіритися смілива, легенька Чікіта. Бідолашна, знедолена, дика істота з прекрасними сяючими, полум'яними очима — очима жінки на дитячому личку — відчувала величезну вдячність за маленький подарунок, і це зворушувало Ізабеллу. Стало холодно, перлові зубки молодої жінки вже цокотіли, иев у лихоманці, тож вона зачинила вікно, закрила завіски й сіла в крісло, біля каміна, поклавши ноги на шдні кулі підставки для дров.
Тільки-но сіла, як увійшов дворецький, а за ним ті самі два служники внесли невеличкий, накритий розкішною скатертиною з тонкими торочками стіл, на якому була вечеря, не менш вишукана та смачна, ніж обід. Коли б вони прийшли на кілька хвилин раніше, Чікіта не змогла б утекти. Все ще схвильована тим, що сталося, Ізабелла навіть не доторкнулася до поданих страв і знаком веліла прибрати їх. Але дворецький наказав доставити про всяк випадок біля її постелі тістечка і міріщпани; а на кріслі поклали сукню, чепчики й розкішний нічний халат, весь оздоблений мереживом. На жар, що тлів у каміні, кинули здоровенні поліна, у свічниках замінили свічки. Потім дворецький сказав, що пригпле їй, коли треба, покоївку. Молода актриса зробила заперечний жест, і служник, шанобливо вклонившись, вийшов.
Коли дворецький і обидва лакеї пішли, Ізабелла накинула Щ0щ.<$р№№: і лягла, не розстилаючи постелі й не роз-дягаІкШеЬі готова, на випадок тривоги, одразу ж схопитися. Вийняла з-за корсажа Чікітин ніж, розкрила його і, повернувши кільце, поклала біля себе, щоб був під рукою. Вживши цих запобіжних заходів, вона заплющила очі — хотіла заснути,, але сон не приходив. Події минулого дня розтривожили Ізабеллу, й нічні страхи аж ніяк не допомагали їй заспокоїтись. До того ж старовинні замки, в яких уже ніхто не живе, у темряві мають дуже незвичайний вигляд; здається, що ти комусь там заважаєш, що невидимий господар, почувши твої кроки, ховається десь за потайними дверима. Зненацька виникають якісь незбагненні шарудіння. То трісне десь у меблях деревина або заскрипить, точачи панелі, шашіль, то зашурхотить поза шпалерами щур, а то трухляве поліно почне стріляти у вогні іскрами, і ти, ледь-ледь задрімавши, прокидаєшся, пойнятий жахом. Так було і з молодою полонянкою; вона раптом схоплювалась, злякано розплющувала очі, окидала поглядом кімнату і, не побачивши нічого незвичайного, знову клонила голову на подушку. Зрештою сон таки здолав її, відірвав од реального світу, і вона вже нічого не чула. Появився б у цей час Валомбрез із своїми зухвалими любовними намірами, і вона б не змогла опиратися: втома перемогла цнотливість дівчини.
На її щастя, молодий герцог ще не приїхав у замок. Може, він більше не цікавився здобиччю, яка була тепер у нього в лігві, може, примха його пропала від самої можливості вдовольнити її? Та ні! У цього вродливого і злого вельможі була тверда воля, особливо ж воля до всього лихого; його вабило не тільки любострастя — він відчував іще якусь порочну втіху від того, що зневажав усі закони — і божі, й людські; але щоб ніхто не запідозрив його у викраденні, герцог того самого дня показався в Сен-Жермені, з'їздив з поклоном до короля, разом з іншими придворними супроводив його на полюванні, спокійнісінько розмовляв з багатьма людьми. А ввечері грав у карти й навмисне програв стільки грошей, що для когось не такого багатого то був би досить відчутний програш. Здається, він був у чудовому настрої, особливо після того, як примчав секретний посланець і, вклонившись, передав йому пакет. Намагання герцога на випадок розшуку забезпечити собі неспростовне алібі врятувало тої ночі доброчесність Ізабелли.