— Чого тобі треба? — спитав офіцер, і в голосі його почулась непевність.
У відповідь Сандро мовчки вийняв пістоля з кишені й мовчки націлився. Ніна істерично вигукнула й закам'яніла. За її криком, як за сигналом, вибухнув постріл, і русявий поручник, кумедно відкинувши ногу, сів на землю, а потім перекинувся горічерева.
Зчинився галас. Офіцери кинулися до Сандра, вихопивши револьвери, та той стояв, не рухаючись і не наміряючись тікати. Непотрібний більше пістоль валявся на землі.
Офіцери щось істерично вигукували, тримаючи зброю напоготові, але близько до Сандра не підходили. А він стояв, втупившись у труп забитого суперника, і ніби не помічав ні галасу, ні загрозливо направленої на нього зброї.
Тим часом з офіцера зняли кітеля й оглядали груди. Рани ніде не було. Військовий лікар, що був у компанії, звелів принести води з рівчака, а сам, приклавши ухо до грудей, уважно слухав.
Всі допитливо стежили за лікарем, але той нічого не говорив. Коли принесли воду, лікар помочив груди й приснув у обличчя забитому. Офіцер глибоко зітхнув, кліпнув очима й заворушився.
Ніна, стоячи осторонь, зробила рух уперед до поручника, але раптом зупинилася.
— Куди вас поранило? — спитав лікар.
Офіцер, не розуміючи, дивився на людей і, тільки за хвилю отямившись, промовив:
— Мене, здається, не ранило... він промахнувся... Сандро, оточений тепер міліціонерами, при цих словах
стенувся. Як? Він, найліпший на всю округу стрілець, промахнувся? Та ще на такому віддаленні?
Ніна з німим запитанням тепер дивилася на лікаря, а той, помітивши це, сказав:
— Поручник знепритомнів... Сильне нервове зворушення... йому треба спочити...
Сандро, блідий, стискуючи щелепи, перевів свій камінний погляд на Ніну.
Ніна після слів лікаря розгублено, ніяково дивилася на крупника, що за допомогою товаришів упорядковував свій одяг. За хвилю уста їй неприродно вигнулися, і вона, з огидою одвернувшись од свого нареченого і розставляючи слова, спитала лікаря:
— Виходить, геройський пан поручник до смерті перелякався?
Лікар нічого не відповів, а тільки розвів руками, мовляв, як хочете, так і розумійте.
Офіцер якось непевно і злякано шарпнувся до Ніни, та вона подивилася на нього з такою зневагою, що той зупинився.
— Ге-рой!..— кинула саркастично Ніна поручникові і, круто повернувшись, пішла геть.
Проходячи повз Сандра, вона подивилась на нього поглядом, повним жіночої ніжності й гордощів, а він, як зачарований, стежив за Ніною. За кілька кроків Ніна зупинилася на одну лише мить, немов про щось згадавши, і кинула поденникові виноградне гроно, що ввесь час не пускала з рук. Ловкою рукою гірського легіня Сандро піймав виноград, живий виноград із берегів старого Ріону.
І коли міліціонери з наказу офіцера трусили Сандра, вивертаючи кишені, і на камінь випала куля з свіжими обрізаними оебрами, Сандро не пожалкував...