Тоді тато взяв мене при всіх на руки, підніс угору і спитав:
— Що ж, синку, тепер вже не соромно тобі за свого батька?
А мені й справді стало соромно, але цим разом за… себе. Та, на моє щастя, я не розгубився і голосно відповів, щоб всі чули:
— А чого це ви так питаєте, тату? Аби діло було зроблене. Хіба справа в одній нагороді?
А народ довкола так і зашумів:
— Ач, яке мале, а як правильно зміркувало!
А я сховав лице в батька на грудях і не дивився на людей. Перед Грицьком ніяково.
Адже він добре знає, що я не свої слова сказав, а повторив те, що від тата чув.
1964
« Первый Предыдущая Страница 5 из 5