Ходить Іван полем, думає, яким світом той королівський розсипок визбирати, та не може нічого придумати. Міркує собі: ♦Погана робота, і без ніякого хісна; дійсно великопанські примхи".
Стоїть Іван, не знає, як до тої роботи взятися. Підходить до нього старенький дідуньо, усміхається і каже:
— Я пташиний цар, хочу віддячити тобі за добро, яке ти зробив моїм дітям у кедровім лісі. Ти не хотів нас непокоїти і оминув нашу столицю, а ми тобі за те весь мак визбираємо.
Іван розпростер чистеньке простирало на землі, а пташиний цар тільки свиснув і вмить стали злітатися птахи зі всіх сторін. Окрили хмарою засіяне поле і стали збирати мак, і посипався мак рясненьким дощиком на простирало. Просто на очах росла щораз більша купа. Визбирали птахи мак і відлетіли.
Приніс Іван до короля мак, змірили — є повний корець, ані одного зеренця не бракує.
— Перша робота удалася, — говорить король Безіменний, — але побачимо, як тобі далі поведеться. От тобі друга робота: в моїй державі віддавна бушує поганий звірище — потвора, ні звір, ні чоловік! Страшно й подумати про те лихо, яке людям приносить. Де явиться — біда для всіх. Забирає добуток людський, нечистими сопухами затроюе повітря, мор поміж людьми ширить. Того потвора маєш убити; він якраз появився тепер в недалеких лісах.
Озброївся Іван і вирушив до лісу убити лютого звіра-потвора. Під лісом здибує його пташиний цар і повідає:
— Підступного тільки підступом можна перемогти. Бо поганий то і кровожерний звірище, ненаситна шельма; свіжа тепла кров з живого — йому над усе. Він вже одне око втратив і се приспішить його кінець. До полудня він страшний і небезпечний, і спрага його палить, крови прагне. Кидає собою по всіх усюдах, мордує, що запопаде, і все тільки кров хлепче, а трупи гниють, затруюють повітря. А коли нажлопається крови, тогди з полудня спить мертвих сном. Йдеться про те, щоб друге око втратив. А про це подбають круки, котрих ти колись нагодував.
Так і сталося. Тільки сонце зачало клонитися з полудня, стали круки стадами тягнути до ліса. Внедовзі залунав страшний рев по лісі. То був знак, що круки здійснили свою роботу.
— От і кінець нашому шкідникові, — каже пташиний цар. —Ходімо й подивимось на лютого хижака.
Підійшли ближче — сліпа потвора розбивалася з люті об стовбури вікових дерев і ревіла з розпачу. Круки видовбали йому у сні друге око.
Став пташиний цар над самою прірвою та почав накликувати потвору до себе. Лютий звір кинувся на голос і полетів у прірву, тільки заклекотіло.
Ще й третю роботу виконав Іван — знайшов золоту обручку, що королівна Мудрослава в ріці втопила. І з тим не мав жодного клопоту, бо тільки вийшов над ріку, став над берегом, а та риба, чиє життя він спас, викинула йому обручку просто до ніг.
Так ото мусив король Безіменний згодитися на шлюб своєї доньки з королем Тихолюбом. Велика радість була в усій державі, а найбільше Іван тішився, що оженив короля по його волі.
Борислав, 4/8. 1917.