Гетьман, вернувшись з армією своєю до Збаража, послав у місто декілька чиновників польських, взятих в полон і близьких гетьманові князю Вишневецькому, поміж якими був один з його рідні. Через них умовляв Хмельницький Вишневецького здати місто, яко безнадійне, і помилувати безневинний народ, що гинув у ньому. Тії чиновники, побувавши в місті, невдовзі повернулись до Хмельницького з трьома чиновниками із міста, посланими Вишневецьким. Вони, пропонуючи здачу міста, розповідали про жахливе видовище в місті: війська і народ, в ньому запертий, позбувшись людського харчу, вже більше як місяць живилися самим м’ясом кінським, собачим, котячим та мишачим; а тепер живляться всілякими шкурами та ременями і навіть їдять взуття своє ремінне; і самого князя Вишневецького знайшли при гоєнні ним ран своїх, як живився він юшкою, з мишачим м’ясом звареною, і що сила народу вже вимерла, а решта пориваються одне одного їсти. Хмельницький негайно ж звелів одному загонові військ своїх зайняти місто, а війська, заперті в ньому, випустити з міста обеззброєними. Гетьмана ж Вишневецького зі всіма чиновниками та шляхтою перемістити до замку і тримати під арештом до дальшого розгляду. Війська, які вийшли з міста, схожі були на щось страхітливе: вони, нипаючи по землі, являли собою самі скелети тіл людських і благали у козаків їжі, падаючи на землю. Хмельницький, негайно забезпечивши їх достатньо харчами, наказав значнішим із них берегти один одного, щоб вживали їжу з великою обережністю, аби раптом не об’їлись і не перемерли, і згодом відпустив їх по домах. Князю Вишневецькому запропонував Хмельницький писати від себе до короля і послати до нього своїх чиновників, кого вибере, і щоб вони скоро повернулись з точною і надійною певністю, чого йому очікувати, миру чи війни? Сей князь, преізлиха гнавший народ руський і котрий завжди розривав з ним укладені мирні угоди, писав до короля вельми переконливо, прохаючи укласти з козаками вічний і тривкий мир, чого б він не вартував, "бо, видно,— говорив він,— ненависть наша до народу руського перевищила міру свою, і суд Божий, певно, гонить нас, за нього помщаючись".
Коло Збаража прибув до Хмельницького син його Тимофій, повернувшись із Молдавії разом з мурзою кримським Тугайбеєм. Вони обидва доповідали Хмельницькому, що недруги господаря молдавського Ліпу-ли, бувши розбиті військами їхніми, козацькими і татарськими, в багатьох битвах і в двох головних, під Яссами та Бухарестом, розпорошені нарешті і знищені зовсім; а угорці з князем їхнім Ракоцієм забралися в свої границі, і господар залишився спокійним в своєму правлінні та гідності. Наодинці відкрився Тимофій батькові своєму, що донька господаря Ліпули княжна Ірина хоче бути його дружиною, на що і мати її згодна; але батько тому противиться, будучи під’юджуваний польським вельможею, одним з Потоцьких, що пропонує для одруження сина свойого, якого Ірина не терпить. Хмельницький, подякувавши Тугайбею за послуги й дружбу, обдарував його вельми багато і, примноживши великі здобутки, в Молдавії та Валахії нажиті, відпустив з військом татарським до Криму, пославши з ним вдячний адрес до хана також з багатими подарунками. До паші сіліст-рійського писав Хмельницький, що по волі султанській і за проханням його, паші, стосовно господаря молдавського все вчинено, чого він бажав, і він в своїй гідності заспокоєний і затверджений; але спротив господаря в законному і добровільному шлюбі його прикро ображає, і він просить пашу ретельно в тому йому допомогти. Паша відповів Хмельницькому, що не лише береться він умовити господаря на такий пристойний і вигідний шлюб, але й доповість про те і самому султанові, своєму господареві, і сподівається з того найліпшого успіху.
им часом повернулись в місто Збараж вислані до короля чиновники князя Вишневецького і привезли рескрипт королівський з повелінням князю просити Хмельницького укласти мирний трактат і прислати для того своїх повноважних комісарів в містечко Зборів, куди вислані від короля його повноважні: воєвода київський Кисіль і воєвода смоленський Грабовський. Тому-то від сторони малоросійської вислані Хмельницьким на конгрес Зборівсь-кий писар генеральний Кривоніс, осавул генеральний Дем’ян Многогрішний і секретар гетьманський Іван Виговський. Трактат Зборівський був укладений за настановами та наказом Хмельницького і повноважними з обох сторін підписаний вересня 7 дня
1649 року; він складався з наступних статей:
1. Народ руський з усіма його областями, містами, селами і всякою до них народною і національною приналежністю увільняється, визволяється і вилучається від усіх домагань та до-леглостей польських і литовських на віки вічні, яко з віків вільний, самостійний і не завойований, а лише за самими добровільними угодами і пактами до єдності польської і литовської приналежний.
2. Обопільна ворожнеча, помста і все неприязне, що між сими народами було, припиняється, нищиться і пускається у вічне забуття, і амністія всьому тому дається і стверджується повна і цілковита, яка "лужить взаємно всім трьом народам; теж і збитки, альбо втрати, війною і незлагодою спричинені і понесені кожною нацією і кожною особою, да зостаються без повороту, допоминання на вічні часи.
3. Народ руський од сього часу є і має бути ні від кого, крім себе самого і уряду свого, незалежним; а уряд той вибирається і встановлюється загальною радою, добровільно од усіх станів, і присудом старшини і товариства, за стародавніми правами і звичаями руськими, і ніхто їм в тому нехай не заваджає, не втручається ніяким колвек способом, ні тайним, ні явним, а найбарзій насильством.
4. Релігія кафолічна руська, альбо грецька, має зупельну рівність з релігією католицькою польською, альбо римською, і в справах церковних і засіданнях будь-де митрополит руський київський має перше місце по примасові польському, а єпископи руські з єпископами польськими за-рівно засідають і так ся лагодять, як здавна бувало за короля Баторія і інших до початку в землі Руській унії, которую до фундаменту касуємо і нівечимо, бо збаламутила вона народи, породила в них ворожнечу і окипіла безмірною кровію християнською; а в інших народах, альбо землях Польських і Литовських, має вона підлеглість добрій волі мирян та їх шацунку; а без того ніхто її да не прийме і держати не мусить.