С. 103.
"Не чутно було між ними ніяких суперечок..." — Сучасному читачеві в даному абзаці виразно помітна явна ідеалізація польсько-ук-раїнських взаємин у 1576—1586 рр. Ідейно-есте-тичними міркуваннями та впливом історіографічної традиції також пояснюється свідоме перебільшення автором позитивних рис Стефана Баторія.
С. 104.
"...вибраний був гетьманом... ТІавло Підкова".— Іван Підкова (?—1578) — козацький ватажок кінця XVI ст. Видавав себе за брата вбитого турками молдавського господаря Івоні (Івана Лютого). В листопаді 1577 р. за допомогою козацького загону захопив Ясси і став правителем Молдавії. Однак, не маючи достатніх сил, щоб вести боротьбу проти турків і опозиційних молдавських аристократів, через 2 місяці був вимушений відступити на Поділля. Підступно схоплений поляками в Не-мирові й на догоду султанові за наказом Стефана Баторія страчений у Львові. В основі звістки про поховання останків гетьмана в Канівському монастирі лежить старовинний переказ.
С. 105.
"...обрано гетьманом 1582-го року... Якова ІІІаха..." — Шах Яків (рр. н. і см. невідомі) — козацький ватажок. Узимку 1576—1577 рр. пограбував татарське посольство до Москви. В 1577 і 1578 рр. на чолі козацького загону здійснив два походи в Молдавію. Під час першого походу розгромив волосько-турецьке військо господаря Петра Кульгавого й допоміг Івану Підкові зайняти престол. Організував також ряд морських виправ проти Туреччини та Кримського ханства.
"...року 1583-го обрано гетьманом... Дем’яна Скалозуба".— Фабула про подвиги гетьмана Дем’яна Скалозуба цілком вигадана. Серед козацьких провідників XVI ст. немає історичної особи з таким прізвищем та ім’ям.
С. 106.
"...року 1592-го обрано гетьманом____
природного шляхтича польського Федора Косинського..." — Справжній гетьман Косинсь-кий (?—1593) мав ім’я не Федір, а Христофор (Криштоф). Крім того, за походженням він був не поляк, а український шляхтич з Підляшшя. В 1590 р. за урядовим дорученням керував обороною Поділля від татар. Однак обіцяної нагороди за службу військо не отримало. Обурені козаки підняли повстання і в другій половині 1591 — у 1592 рр. зайняли Поділля й більшу частину Київщини. В лютому 1593 р. Косинський зазнав поразки під містечком П’яткою та відійшов на Запорожжя. Загинув під час облоги Черкас. Хоч козацько-селянське повстання 1591—1593 рр. і знаменувало собою початок епохи національно-визвольної боротьби українського народу проти польського поневолення, однак воно відбулося ще до прийняття Берестейської унії, але не після неї, як це помилково твердить автор "Історії русів>>.
С. 107.
"Єрмогон, єпископ полоцький і вітебський".— Тут неточність. Єпископ мав ім’я Григорій Загоровський.
"Діонісій, єпископ холмський і волзький".— Знову неточність. Треба: єпископ холмський і белзький. Прізвище цього владики — Збируйський.
"Інокентій Борковський, єпископ чернігівський і остерський".— Помилкове твердження. У 1503—1618 рр. територія Чернігово-Сіверської землі входила до складу Московської держави, тому представники місцевого духовенства не могли брати участі у Берестейському соборі.
<<Єпископ волинський і почаївський".— У
XVI ст. такого єпископату не існувало. Територія Волинського воєводства належала до двох єпархій — Луцько-Острозької та Володимирсько-Берестейської.
"Феоктист, єпископ галицький і львівський>>.— Львівським єпископом у 1596 р. був не Феоктист, а Гедеон Балабан.
"А неспокушених єпископів... вистояло лише три..." — Імена противників унії не
відповідають дійсності. Представниками православних були львівський єпископ Гедеон Балабан, перемишльський Михайло Копистенський, князь Василь Острозький тощо. Переяславської єпархії у
XVI ст. не існувало.
С. 108.
"...піддало їх зневазі, повтинавши їм бороди..." — До такої наруги над православними ієрархами на соборі не дійшло, оскільки вони почували себе досить впевнено під надійною охороною численного збройного загону князя Острозького.
"Духовенство почало цю роботу окружними посланнями..." — Існування окружного послання уніатського духовенства не підтверджене історичною наукою.
С. 110.
"...послано до короля Жиґимунта Третього прохання питого змісту..." — Прагнення тісно пов’язати повстання 1595 — 1596 рр. з релігійними мотивами спонукало автора вигадати даний документ.
321
21 ,.265
Наливайко Северин (?—21.04.1597) — провідник козацько-селянського повстання на Україні та Білорусі в 1595—1596 рр. Народився в сім’ї кушніра в м. Гусятині (за іншими відомостями, походив з Кам’янця-Подільського). Після смерті батька, замордованого слугами польського магната О. Калиновського, родина переїхала до Острога. Юнацькі роки провів на Запорожжі, пізніше служив сотником надвірної хоругви князя Острозького. У 1594 — першій половині 1595 рр. на чолі козацького загону здійснив кілька успішних походів проти турків. Повернувшись восени 1595 р. з Угорщини, розпочав визвольне повстання проти Речі Посполитої. Насамперед опанував Волинь, після чого переніс бойові дії на терени Білорусі, де повстанці здобули Слуцьк, Бобруйськ і Могильов. На початку 1596 р. об’єднав свої сили із загонами Г. Лободи й М. Шаули. 2 квітня 1596 р. під Білою Церквою козаки завдали поразки ворожому авангарду, а в бою в урочищі Гострий Камінь обидві сторони зазнали серйозних втрат. Довідавшись про наближення головних сил ворога, 12000 козаків і членів їх сімей почали відступ на схід, до Лубен. В урочищі Солониця вони були оточені армією Жолкевського й через два тижні капітулювали. Наливайко разом з кількома іншими старшинами був виданий полякам і після жорстоких тортур 21 квітня 1597 р. страчений у Варшаві. Коли козаки склали зброю, жовніри, підступно порушивши угоду, вирізали беззахисних повстанців разом з жінками й дітьми. Лише 1500 чоловік змогли вирватися з оточення й дістатися на Запорожжя.
Лобода Григорій (?—1596) — козацький гетьман. У 1593—1595 рр. організував ряд вдалих походів на турецькі фортеці, в Молдавію та на Волощину. Приєднався до повстання Наливайка. Коли наприкінці травня 1596 р. повстанське військо потрапило в оточення під Лубнами, був запідозрений козаками у зраді й убитий.