осудариня імператриця Єлизавета року 1744-го зволила відвідати з усім двором своїм Малоросію, подорожуючи до головного міста її Києва по набожеству, яке вона відправляла тут кілька тижнів з великим благочестям, відвідувала пішо святі храми і всі шановані народом місця з особливим приготуванням і побожністю. При тому роздано багато грошей старцям, убогим і всім церковним служителям та чернецтву, а в храми та гробниці даровано чимало дорогих речей і начиння. Під час подорожі тої веселилась государиня і дивувалась зустрічі і конвоєві військ малоросійських, що були під командою обозного генерального Якова Лизогу-ба і всіх інших старшин і полковників. Десять їхніх реєстрових полків та два компанійських і декілька команд надвірної гетьманської корогви з запорозьких козаків виставлено на границі малоросійські, коло Товстоду-бова, в одну лінію, в дві шеренги. Перший полк, одсалютувавши государині прапорами й шаблями і пропустивши монархиню, вертався рядами з правого флангу і проходив за другим полком, а там знов ставав на позір в кінці всієї лінії; другий, одправивши також салютацію свою, проходив за третім полком і займав місце в кінці першого. І так роблячи, всі полки і команди являли безперервний фронт і безконечну лінію аж до постою монаршого. А як государиня їхати зволила дуже помалу, а декілька годин іноді проходила й пішо, то конвой військ тих продовжувався і встигав у маршах своїх і поворотах без усяких труднощів. Війська тії, бувши завжди у своїх уніформах, мали тоді нові, з вигляду всі однакові черкески синього сукна з вильотами, але різні по полках, а амуніцію всю рядну й також однакову. Студенти київської академії з поміччю виписаних машин і свого винаходу показували государині всякі дивовижні явища, щоб її потішити; між іншим, виїздив поза місто поважний дід старезного вигляду, пишно вдягнений і приоздоблений короною та жезлом, але перебраний з молодого студента. За колісницю в нього був божеський фаетон, а в ньому запряжені два піїтичні крилаті коні, так звані пегаси, прибрані з кремезних студентів. Дід той означав старожитнього засновника і князя київського Кия. Він зустрів государиню на березі Дніпра, край мосту, привітав її поважною промовою, і, називаючи своєю наслідницею, запрошував до міста, як до свого володіння, і поручав його і весь народ руський під милостиву її опіку. На одному з прийнять, од урядників і народу малоросійського влаштованому, з найживішими почуваннями щирої їх прихильності і повної радості промовила государиня, оточена незчисленним народом: "Возлюби мя, Боже, так у царстві небесному, як я люблю сей обичайний і незлобивий народ!"
Як імператриця перебувала в Києві, подано їй прохання од урядників і війська малоросійського про настановлення їм гетьмана згідно з правами їхніми і договорами. Государиня, прийнявши прохання теє прихильно, звеліла прислати для того депутацію свою до Петербурга на день урочистого одруження племінника її і наслідника герцога голштинського Петра Федоровича з принцесою ан-гальт-цербською Катериною Олексіївною. За депутатів обрано і вислано: обозного генерального Якова Якимо-вича Лизогуба, хоруняіого генерального Миколу Даниловича Ханенка, бунчукового товариша, опісля підскарбія генерального, таємного радника і кавалера Василя Андрійовича Гудовича. Сенат призначив був на утримання їх по 10 карбованців кожному на місяць, але государиня, довідавшись про те, наказати зволила давати їм, як значним персонам, що прибули у важливій справі, по 100 карбованців місячно на кожного і від поліції пристойну квартиру, затверджуючи те й на дальші часи. Депутатів тих під час урочистого вінчання наслідника року 1745-го ушановано вельми почесними місцями, але на бенкеті заздрість або ненависть не поминула нагоди, щоб з’явитися в своїй машкарі. Дехто з міністерства питався депутатів з виглядом насмішкуватим: "Що то за причина, що ваші гетьмани, як не всі, то многі, були лукаві й нещирі до Росії і намагалися їй шкодити?" — "Щодо щирості до Росії, — відповідав депутат Гудо-вич,— то ніхто з вільних народів не був такий до неї щирий і прихильний, як малоросіяни. І се доказується самим тим, що вони, бувши вільні, відбившись од Польщі, воліли Росію перед усіма іншими народами, що їх під протекцію свою закликали, а обрали її одну на те через однородство і єдиновірство своє, в чому вони назавше встоялися і ніколи не захитались, одкинувши й зневаживши всілякі зваблювання та застрашування сусідських сильних держав, і навіть недавні шведські, до спокуси найзручніші. А щодо декотрих гетьманів, то про них доречно служити може відоме прислів’я: "Яких створили, таких і маєте". Бо то є незаперечне, що тільки ті гетьмани були нещирі до уряду російського, яких він вибрав або вибрано їх на вимогу того уряду; і до сього причини троїсті покладати можна: перше, що міністерство російське не так добре знало їх, як свої природні урядники знати про них повинні, і через те лихих обирало; друге: міністерство малоросійське звичайно намагалося таких провалити, котрих не з його волі обрано, і задля того попускало їм збочуватись; третє: од сторони російської завше їм, як своїм витворам, більше довірялось, аніж потрібно було, а може, й од того більше, а тому звірялось на них у своїх інтересах, незносних тим гетьманам і невмісних в правлінні. А попри все те, судячи по-християнськи, можна ще сказати, що все те є тривке, що робиться справедливо, бо тут сам Бог споручитель і поборник". Депутатів тих одпущено в Малоросію з грамотою, що приобіцювала дозвіл на вибір гетьмана, і їм на відхідному подаровано соболині шуби, перстені з діамантами та по 1000 карбованців кожному на переїзд.
ля елекції при виборі геть-^ мана року 1750-го в січні місяці прибув до Глухова з Санкт-Петербурга як міністр генерал-аншеф і кавалер граф Іван Семенович Генд-ріков, і, по звичайних урочистостях і церемоніях, що тривали три дні за давнім церемоніалом, але з незвичайною пишнотою, примноженою в міру щедрот і милості добродійниці монархині, 17 лютого всі чини духовного і світського звання і козаки реєстрові, що в полках служили, зібравшись на майдан міський до соборної церкви і вислухавши прочитані на амфітеатрі до виборів стосовані грамоти та інші постановчі акти, урочисто обрали на гетьмана з природних малоросіян графа Кирила Григоровича Розумовського, що був тоді дійсним камергером, Академії наук президентом, лейб-гвардії Ізмайловського полку полковником і кавалером. Ознайомити про те обрання і просити його затвердження вислано до двору посланців од народу: бунчужного генерального