– Ми не будемо, – сказала міс Лавінія, – вдаватися до минулої історії цієї справи. Смерть нашого бідолашного брата Френсіса поклала цьому край.
– Ми не мали звички часто зустрічатися з нашим братом Френсісом, – сказала міс Клариса, – але жодних незгод або сварок між нами не було. Френсіс обрав свій шлях, ми обрали свій. Ми визнали за краще для щастя обох сторін, щоб це було так. І так воно й було.
Коли якась із двох сестер розмовляла, вона трохи нахилялась уперед, після кожного речення похитувала головою і, замовкнувши, знову випрямлялася. Міс Клариса так і не ворухнула жодною зі своїх рук. Вона тільки іноді вистукувала пальцями на ліктях якусь мелодію, менует чи марш, але так і не ворухнула руками.
– Становище нашої племінниці, її передбачуване становище, дуже змінилося після смерті нашого брата Френсіса, – сказала міс Лавінія, – а тому ми вважаємо, що самі думки нашого брата щодо її становища теж змінилися б. Ми не маємо, містере Копперфілд, підстав сумніватися, що ви – молодий джентльмен з добрими якостями і чесною вдачею, ми певні також, що ви любите або принаймні цілком переконані, що любите нашу племінницю.
Я відповів, як і завжди відповідав за всякої нагоди, що ніхто ніколи нікого не любив так, як я люблю Дору. Тредльс прийшов мені на допомогу, бурмочучи щось на підтвердження цього.
Міс Лавінія хотіла було подати якусь репліку, коли міс Клариса, яка пройнята була постійним бажанням говорити про свого брата Френсіса, знову взяла слово:
– Якби мати Дори, – сказала вона, – виходячи заміж за нашого брата Френсіса, виразно сказала, що за її обіднім столом нема місця для інших членів сім'ї, то це було б краще для щастя обох сторін.
– Сестро Кларисо, – сказала міс Лавінія. – Мабуть, не слід нам говорити про це тепер.
– Сестро Лавініє, – сказала міс Клариса, – це стосується нашої теми. Я і не подумаю втручатися в твою частину теми, що про неї тільки ти уповноважена говорити, але про цю частину я маю свою думку і мушу висловити її. Було б краще для щастя обох сторін, якби мати Дори, виходячи заміж за нашого брата Френсіса, просто висловила б свої наміри. Тоді б ми знали, на що нам чекати. Ми сказали б: "Будь ласка, не запрошуйте нас ніколи", і жодних підстав до непорозумінь не було б.
Коли міс Клариса захитала головою і замовкла, міс Лавінія, знову глянувши в лорнетку на мій лист, відновила свою промову. В обох сестер, зазначу між іншим, були маленькі світлі очі, які раз у раз кліпали, наче у пташок. Та й взагалі вони були дуже схожі на пташок; їхні короткі, уривчасті, несподівані жести і тонке щебетання нагадувало мені канарок.
Міс Лавінія, як я зазначив, продовжила:
– Ви спитали дозволу в моєї сестри Клариси і в мене, містере Копперфілд, завітати до нас як визнаний наречений нашої племінниці.
– Якби наш брат Френсіс, – знову втрутилася міс Клариса (якщо можна вжити слово "втрутитися" до такої пройнятої почуттям власної гідності особи), – хотів оточити себе атмосферою Докторської палати і лише Докторської палати, то яке право чи бажання мали б ми заперечувати проти цього? Безперечно, ніякого. Ми завжди були далекі від бажання докучати комусь. Але чому б не заявити про це? Хай наш брат Френсіс і його дружина тішилися би зі свого товариства. Ми з сестрою Лавінією тішимося своїм. Сподіваюся, що ми самі зможемо знайти собі товариство.
Ця тирада була начебто звернена до Тредльса і до мене, і тому ми з Тредльсом спробували щось відповісти. Слів Тредльса розібрати не вдалось, а я, здається, зазначив, що це надзвичайно схвально з боку всіх зацікавлених сторін. Не маю й найменшого уявлення, що я хотів цим сказати.
– Сестро Лавініє, – мовила міс Клариса, полегшивши свою душу, – ти можеш продовжувати, моя люба.
Міс Лавінія продовжувала:
– Містере Копперфілд! Ми з моєю сестрою Кларисою обережно і старанно обміркували ваш лист і зрештою показали його нашій племінниці та обговорили його з нею. Ми не маємо ніякого сумніву, що ви думаєте, ніби дуже любите її.
– Думаю, мем? – палко скрикнув я. – О!..
Але міс Клариса кинула на мене гострий погляд канарки, який означав, що не слід переривати оракула, і я попросив пробачення.
– Кохання, – почала міс Лавінія, поглядаючи на свою сестру у пошуках підтримки, яку та надавала легким похитуванням голови після кожного слова, – дозріле кохання, щире, глибоке кохання висловлюється нелегко, голос його слабкий. Воно скромне і сором'язливе, воно ховається від наших поглядів, чекає і чекає. Таким є достиглий плід. Іноді життя схиляється до заходу, а кохання все ще достигає в холодку.
Звичайна річ, я тоді не міг зрозуміти, що це був натяк на її сумний досвід з бідолашним Піджером; але з того, як урочисто похитувала головою міс Клариса, я здогадався, що цим словам надається великої ваги.
– Легкі – бо порівняно з такими почуттями я називаю їх легкими – прихильності дуже молодих людей, – вела далі міс Лавінія, – це прах порівняно до твердих скель справжньої любові. Тут важко заздалегідь визнати, чи будуть вони тривалі, чи міцна їхня підпора. Тому ми з моєю сестрою Кларисою довго перебували в нерішучості, як нам слід чинити, містере Копперфілд і містере...
– Тредльс, – сказав мій друг, помітивши звернений на нього погляд.
– Прошу пробачення. Юрист, здається? – сказала міс Клариса, знову поглядаючи на мій лист.
Тредльс відповів:
– Так, ви праві.
І страшенно почервонів.
Хоч я не дістав ще рішучого заохочення, але мені здавалося, що обидві сестриці, особливо міс Лавінія, неймовірно тішаться цим новим і плідним предметом домашнього інтересу і вирішили здобути з цього максимум сердечних радощів, і я вже бачив яскравий промінь надії. Неважко було помітити, що міс Лавінія буде з величезною насолодою керувати двома такими закоханими, як я і Дора, і що, з другого боку, міс Клариса буде з такою самою насолодою спостерігати, як її сестра керуватиме нами, і до того ж здобуде для себе привілей за всякої нагоди висловлюватися про свій улюблений предмет. Підбадьорений такими щасливими обставинами, я почав енергійно доводити, що люблю Дору більше, ніж можу сказати, ніж хтось може повірити цьому, що про це знають усі мої друзі, що моя бабуся, Агнес, Тредльс, всі без винятку мої знайомі знають, як я люблю її, і якою серйозною людиною став я, відколи закохався в Дору. За підтвердженням цих слів я звернувся до Тредльса, а Тредльс, палаючи жаром парламентських дебатів, довів переможно, теоретично і практично, що не було ще таких закоханих, як я. Його докази справили, очевидно, сприятливе враження на обох сестер.