Вони обступили ліхтар, і Петро вловив щось нове у виразі їхніх облич. Нетерпляче поморщився. Ну. як вони не розуміють, що ця річ його і що вона йому просто необхідна?! Стримуючись, пояснив, що ця штука, хоча б він і залишив її, довго світити не буде, "сяде" батарея і все. Це мало втішало венерійців, може, вони й не повірили, бо легенди їхні оспівували вічність світла.
І тоді в Петра з'явилася ідея запалити їм вогонь. Це ж дуже просто: нехай підкидають дровець, і все. Буде їм хоч якась робота Адже вони, власне, зовсім не працюють, бо взяти вирощене природою — хіба ж то праця?
Вогонь... Вони ще не бачили вогню. Певне, атмосфера ховає блискавки в глибині хмар. А первісним людям на Землі вогонь таки справді дало небо: блискавка розчахувала і запалювала дерева...
Дикі люди, мабуть, вважали вогонь добрим духом, оберігали його, навіть обожнювали Але чи добрий він — вогонь? Чи не наробить він тут, на Венері. ще більше лиха, ніж на Землі?
Завагався Петро, але зрештою вирішив, що все залежить від того, як використовувати вогонь Якщо розумно — він корисний, а коли ні, то... самі будуть винні.
В нього була в кишені коробочка сірників, але наскільки її вистачить? Треба навчити їх самим добувати вогонь, вирішив Яворович, це певніше. Кресало зробити ні з чого. Попросив принести сухого паліччя, і коли перед ним поклали добрий оберемок, сказав:
— У кожному з оцих цурупалок є прихований вогонь...
Вмостившись на підлозі, довшу суху палицю обіпер об пояс і затиснув ногами, коротшу взяв обома руками і почав швидке терти. Венерійці стали колом, спостерігаючи за його рухами. Довго тер Яворович, палиці нагрілися, він сподівався, що ось-ось затліються, піде димок, схопиться язичок полум'я... Але вогонь не з'являвся. Піт зросив йому чоло, а палиці навіть не потемніли! "А нехай їй всячина, отакій техніці!" — подумав Петро і вийняв з кишені сірникову коробочку. Так буде легше. Чиркнув сірником, запалив хмиз, і коли заклубочився дим, венерійці злякано відійшли. Про світло вони чули, а про дим. певне, немає нічого в їхніх легендах. Та ось сухі дровця запалали чистим вогнем. Проповідниця рушила до нього, простягаючи руки, і коли б Петро не зупинив її, то, мабуть, згоріла б.
— Це світло пече! — гукнув Яворович. Одірвав у Байдужого — він якраз близько стояв — клапоть балахона і простягнув до вогню. Клапоть так і пихнув.
А вогонь танцював на дровах, наче торжествуючи своє народження, перламутрові стіни ніби ожили, віддзеркалюючи рухливе сяйво Цей каскад світла ще пояскравішав, коли Петро взяв до рук ліхтаря і вимкнув його. Він і сам замилувався грою вогню. Дивився на багаття і думав: "Хоча б же ця сила природи принесла їм користь..."
Тицьнув коробочку сірників у зелену долоню Проповідниці, розповів, як треба поводитися з вогнем. Але йому здавалося, що він мав справу з дітьми.
— Можете запалити багаття десь у долині і весь час підтримувати його... Тільки будьте обережні: щоб вогонь не пожер ваших лісів і будівель. Він боїться води, якщо почне шкодити — заливайте водою.
Проповідниця вийняла сірника з коробочки і довго дивилася на нього, як на якесь неймовірне чудо. Поклала назад, засунула, передала коробочку сусідові, а той, роздивившись, віддав іншому — аж поки коробочка не потрапила в довгу руку Байдужого Петро бачив, як той, навіть не глянувши, затис її в своїй широкій долоні.
Усі дивилися на вогонь, немов загіпнотизовані, особливо малеча.
Петро, стискуючи в руці гофрований циліндр ліхтаря, помалу пішов до виходу. Тепер, якщо Великий Розпорядник змусить до того, він покаже, як діє мазер!
Оглянувся — венерійці все ще стояли коло багаття, як заворожені, на їхніх зелених обличчях танцювали відсвіти. Та ось Проповідниця неначе прокинулась, швидко підійшла до Яворовича, і він сприйняв її думку:
"Ти сказав, що мусиш залишити нас. Ми допоможемо тобі звільнити свою птицю. Тобі дадуть трубки із соком — поллєш ним ті рослини, що обвивають птицю, і вони зів'януть".
— Оце по-дружньому! — вигукнув Петро і потряс здивованій жінці руку,
З лісу він виходив, несучи за плечима чималу в'язанку трубок із соком. Здавалося, безлисті темні дерева насторожено стежать за гостем із далекої Землі.
ЗУСТРІЧ ІЗ САМИМ СОБОЮ
На плато було тихо й спокійно. Жовті кущі й величезні білі бутони в них стоять непорушно, як і раніше; Голомозих сновигає начебто ще менше, на Петра вони не звертають ніякісінької уваги, нібито це йде також робот, хоч трохи й інакший.
"Ну й добре, — подумав Яворович, — значить він..." Схаменувшись, Петро обірвав думку, хоч уже й знав її всю: добре, що Великий Розпорядник не контролює, не здогадується про трубки. І, незважаючи на цю заспокійливу думку, Петро відчув, як десь у глибині його єства виникає неспокій. Почав озиратися навколо. Ніде нічого підозрілого, ніяких змін. А проте ставало тривожно.
Проходячи мимо плантації їстівних рослин, згадав, що давно вже не їв. Обережно поклав свою ношу, сів, і, відламавши кілька гілочок, почав їсти. Подумав про "Астероїд". Тепер вони знають — живий. А як будуть розпитувати, як здивуються, що на Венері отаке життя Ну, що ж, природа щедра на форми... Треба тільки більше на кіноплівку, а то ще ж чимало касет Але ж дійсно, які можливості мозкової речовини! Цікаво, чи вона така, як у нас?
Підвів голову — коли б оце прозора атмосфера, то "Астероїд" сяяв би яскравою зіркою, видно було б і вдень. Та якби тут атмосфера була прозорою — інакше б розвивалася і цивілізація. З їхньої свідомості виключено космос Головаті не хочуть про нього й чути. Хоча й на Землі більшість людей не звертає ніякої уваги на космос, ба навіть серед тих, що помічають його, працюють для нього,— і то мало таких, що над ним замислюються. Ну, небо, простір, безмежжя, а в тому безмежжі — газові кулі, тобто зорі, можна одержати їхні спектри, визначити маси, швидкість, температуру, склад, зрештою зарахувати їх до певного класу і на тому заспокоїтись Якщо ж буде помічено якісь неправильності руху, то можна продовжити спостереження або й просто кабінетне вивчення — і таки відкрити біля розпечених газових тіл тверді кулі — планети.. Поки що, в основному, йде нагромадження фактів.