Зайшовши в неділю ввечері до шинку незадовго до того, як шинкар почне гукати "Закінчуйте вже, будь ласка!", можна побачити, як до шинку вриваються всі ті, кого не мають за п'яниць, а кому просто спало на думку, що шинок скоро зачиниться, а вони так і не зробили того, до чого "навіть і не прагнули" (якби не оця безглузда постанова!)—тобто ще й досі не впилися. За п'ять хвилин до восьмої наплив люду величезний: кожен п'є, щоб втамувати спрагу, яка може ще з'явитися о десятій або об одинадцятій, а може й узагалі не з'явитися. Крім того, кожен почувається зобов'язаним пригостити інших — тоді шинкар кличе на поміч свою дружину, небог, онуків, бабусю, прабабу й тітку, бо за три хвилини має ще поналивати сім разів по кругу — шістдесят півлітрових кухлів пива, стільки ж чарок віскі, але їх треба не тільки налити, а й щоб відвідувачі встигли випити. Той запал, з яким тут п'ють і пригощають інших, має в собі щось дитяче — щось на зразок того, як хлопчаки курять потайки, а по тому так само потайки блюють — а закінчується все це, тільки-но полісмен рівно о восьмій з'являється на порозі, вже справжнім варварством: розлючені, бліді сімнадцятирічні хлопці, заховавшись десь у хліві, дудлять пиво й віскі, на догоду безглуздим правилам чоловічої солідарності, а шинкар лічить — купи фунтових папірців, дзвінке срібло, все гроші, гроші. І закону додержано.
Проте неділя ще не скінчилася, ще тільки восьма — рано, і той скетч, що розігрався о другій годині між Шемесом і Дермотом, тепер може бути розіграний з будь-якою кількістю дійових осіб. Увечері, чверть на дев'яту, на вершечку гори зустрічаються дві групи пияків. Щоб додержатись закону про тримильну відстань, вони обмінюються селами й шинками. Чимало лайок підноситься до неба по неділях у цій побожній країні, хоча й католицькій, та ніколи не топтаній ногами римських легіонерів — шмат католицької Європи поза межами Римської імперії.
14
ДЕВ'ЯТА ДИТИНА МІСІС Д.
Дев'яту дитину місіс Д. звуть Джеймс Патрік Пій. Того дня, коли він народився, Шиван, найстаршій дочці місіс Д., виповнилось сімнадцять років. Що робитиме Шиван, вже вирішено — вона працюватиме на пошті: обслуговуватиме комутатор, прийматиме й замовлятиме телефонні розмови з Глазго, Лондоном, Ліверпулем, продаватиме поштові марки, виписуватиме поштові квитанції на рекомендовані листи й виплачуватиме грошей вдесятеро більше, ніж прийматиме: з Англії — фунти стерлінгів, з Америки вона обмінюватиме долари, видаватиме допомогу на багатодітність, премії тим, хто розмовляє гельською мовою *, пенсії. Щодня десь близько дванадцятої години, коли прибуває поштова машина, вона
1 Одна з кельтських мов, найпоширеніша в Ірландії до завоювання н англійцями.
розтоплюватиме над свічкою сургуч і відтискуватиме штемпель з ірландською арфою 1 на великому конверті з найважливішою кореспонденцією. Вона не буде, як її батько, щообі-ду пити з шофером поштової машини пиво й провадити з ним недовгу статечну розмову, що нагадуватиме скоріше літургію, аніж невимушену бесіду двох чоловіків за пивом. Шиван робитиме ось що: зранку від восьмої до другої сидітиме разом зі своєю помічницею на пошті, а ввечері, з шостої до десятої, працюватиме на комутаторі. їй ще вистачить часу, щоб почитати газету, романи й подивитися в бінокль на море, наближувати сині острови, що лежать за двадцять кілометрів, до двох з половиною, а відпочиваючих на пляжі з відстані п'ятсот метрів до шістдесяти: шикарних сучасних дублі-нок і старомодних, у купальниках-бікіні й у прабабусиних — з рюшами й фартушками. Але довше, набагато довше, ніж короткий пляжний сезон, тягтиметься інший — мертвий, спокійний: вітер, дощ, знову вітер, зрідка зайде якийсь приїжджий, купить п'ятипенсову поштову марку, щоб відправити лист на материк, або ще хтось посилатиме рекомендовані листи вагою три, чотири унції2 в міста, що називаються Мюнхен, Кельн або Франкфурт,, і примусить її розгорнути товсту тарифну книжку й робити складні підрахунки, або ж має друзів, що змусять її розшифровувати за телеграфним кодом тексти телеграм: "Eile geboten. Stop. Antwortet baldmöglichst" 3. Чи зрозуміє коли Шиван, що означає "baldmöglichst", німецьке слово, яке вона старанно виписує своїм дівочим почерком на телеграфному бланку?
Хоч би там що, майбутнє Шиван, здається, забезпечене, наскільки його можна забезпечити на цій землі. Ще певніше, що вона вийде заміж,— очі в неї, як у Вів'єн Лі, а вечорами на бар'єрчику сидітиме, дриґаючи ногами, юнак, і відбуватиметься одне з тих скромних, майже безмовних залицянь, які можливі лише при палкому коханні та майже хворобливій сором'язливості.
— Гарна погода, еге ж?
— Так.
Мовчання, короткий погляд, усмішка, тривале мовчання. Шиван радіє, що загудів комутатор.
— Ви ще розмовляєте? Ви ще розмовляєте?
Вийняла штекер, усміхнулася, поглянула, замовкла, замовкла надовго.
— Чудова погода, правда?
— Чудова.
Мовчання, усмішка, комутатор врятовує знову:
— Неге Dukinella, Dukinella here — yes1.
Вставила штекер. Мовчання. Усміхнулась очима Вів'єн Лі, і юнак знову запитує, цього разу майже заїкаючись:
— Казкова погода, правда?
— Так, казкова.
Шиван вийде заміж, але й далі обслуговуватиме комутатор, продаватиме поштові марки, виплачуватиме гроші й відтискуватиме на м'якому сургучі штемпель з ірландською арфою.
Може статися, що на неї раптом нападе шал — коли тижнями дутиме вітер, коли люди йтимуть, нахилившись уперед, назустріч бурі, коли дощ ітиме тижнями й у бінокль не побачиш блакитних островів зблизька, і туман притисне до землі торф'яний дим, гіркий і густий. Хоч би там що, а вона зможе залишитися тут, а це неймовірний шанс — з восьми братів і сестер тільки двоє зможуть залишитися тут. Один утримуватиме невеличкий пансіон, а другий, якщо не одружиться, допомагатиме йому. Двох сімей пансіон не прогодує. Решті дітей доведеться виїздити звідси за кордон або шукати роботу деінде. Але де вони її знайдуть, скільки зароблятимуть? Ті кількоро чоловіків, що мають постійну роботу в порту, на риболовецьких суднах і торфових копальнях або на узбережжі, просіюючи рінь і навантажуючи пісок, заробляють за тиждень від п'яти до семи фунтів (1 фунт— 11 марок 60 пфенігів); якщо мати до того ж іще власний торф'яник, корову, курей, хатину й дітей, що допомагають по господарству, тоді якось іще можна жити. А в Англії один робітник з понадурочними заробляє від двадцяти до двадцяти п'яти фунтів за тиждень, а без понадурочних щонайменше — дванадцять-п'ятнадцять. Отже, молодий хлопець може, навіть витрачаючи на себе десять фунтів за тиждень, висилати додому від двох до п'ятнадцяти, а тут є бабусі, які живуть на ті два фунти, що надсилає син або внук, і родини, що харчуються на ті одержані від батька п'ять фунтів.