— Що ти йому написала?
— Написала,— мовила Люлю гордовито,— таке: "Сочевична юшка на плиті. Поїж і вимкни газ. У холодильнику шинка. Мені все це набридло і я кидаю тебе. Прощай".
Вони обоє засміялися, аж перехожі обернулися. Ріретта подумала, що збоку на них цікаво дивитися, і пошкодувала, що вони не сидять на терасі кав'ярні "В'єль" або кав'ярні "Мир". Коли жінки нареготалися і сиділи мовчки, Ріретта зауважила, що їм уже більше нема про що говорити. Вона була трохи розчарована.
— Треба бігти додому,— підводячись, сказала Люлю,— я маю ополудні зустрітися з П'єром. Що мені робити зі своєю валізою?
— Залиш її мені,— порадила Ріретта,— я її віддам зараз служниці. Коли я тебе знову побачу?
— Я зайду десь о другій, нам треба сходити у стільки місць: я не забрала й половини своїх речей, то хай би П'єр відшкодував мені грішми.
Люлю вийшла, і Ріретта підкликала офіціанта. Їй зробилося важко й сумно. Підбіг офіціант: Ріретта вже помітила, що він завжди пильнував, щоб підійти негайно, тільки-но вона погукає.
— З вас п'ять франків,— сказав він. Потім додав трохи холодно: — Ви обоє дуже веселі, ваш сміх було чути аж унизу.
"Люлю йому завдала болю",— подумала Ріретта з досадою. Відтак, зашарівшись, мовила:
— Моя подруга сьогодні трохи знервована.
— А вона миленька,— сказав офіціант щиро. — Я вам дякую, пані.
Він поклав до кишені шість франків і вийшов. Ріретта трохи здивувалась, але пробамкало полудень, і їй подумалося, що зараз Анрі ввійде до себе й помітить на столі записку Люлю: Ріретта втішено засміялася.
— Я б хотіла, щоб усе це відправили завтра вдень до готелю "Театр", що на вулиці Вандан,— мов справжня дама, сказала Люлю касирці. Потім повернулася до Ріретти:
— Все залагоджено, Ріретто, їх переправлять.
— Як прізвище? — запитала касирка.
— Пані Люсьєн Кріспен.
Люлю перекинула пальто через руку й побігла; вона швидко спустилася великими сходами Самаритянки. Ріретта поспішила за нею, кілька разів спіткнулася, мало не впала, бо не дивилася собі під ноги: вся її увага була прикута до жовто-блакитного силуету канарки, що витанцьовувала попереду неї! "А й справді, вона зліплена ласо..." Щоразу, коли Ріретта дивилася на Люлю ззаду чи в профіль, то дивувалася недоладності її форм, але не з'ясовувала, чому; це було просто враження. "Вона тонка і гнучка, але в ній є щось непристойне, в цьому я переконана. Вона робить усе, що тільки може, аби одяг облягав її тіло, та воно так і має бути. Вона каже, що соромиться своїх сідниць і тому вдягає такі спідниці, які обтягують зад. У неї сідниці невеличкі, мені б отакі, набагато менші за мої, але здаються більшими. Хоч і тонка в попереку, а зад у неї круглий, спідниця в обтяжку, зад немов розпирає її, та ще й витанцьовує".
Люлю обернулася, і вони всміхнулись одна одній. Ріретта думала про непристойне тіло своєї подруги з докором і млостю водночас: маленькі груденята з задертими вгору пипками, гладенька шкіра, геть жовта,— торкнувшись до неї, можна заприсягтися, що то гума,— довгі стегна, видовжений задерикуватий тулуб, витягнені кінцівки. "Тіло негритянки,— подумала Ріретта,— ну чисто негритянка, що танцює румбу". Скляні двері, які вони проминали, відбили повні Ріреттині форми. "Я здаюся спортивнішою,— подумала вона, беручи Люлю за руку,— коли ми зодягнені, вона ефектніша за мене, а глянути на нас голих — я, безперечно, краща".
Вони якусь хвильку мовчали, згодом Люлю озвалась:
— П'єр був милий. Ти, Ріретто, також мила, я вдячна вам обом.
Вона проказала це ніби вимушено, але Ріретта не звернула уваги: Люлю ніколи не вміла ввічливо подякувати, вона була надто сором'язлива.
— Це мені гидко,— бовкнула раптом Люлю,— а я все-таки мушу ще купити собі бюстгальтера.
— Тут? — здивувалася Ріретта. Вони саме проходили повз крамницю білизни.
— Ні. Я просто побачила, тож і згадала про це. По бюстгальтер я піду до Фішера.
— На бульвар Монпарнас? — вигукнула Ріретта. —— Зрозумій, Люлю,— вела вона серйозно,— не варто так часто з'являтися на бульварі Монпарнас, надто зараз: ми можемо ненароком натрапити на Анрі, це була б зустріч не з приємних.
— На Анрі? — перепитала Люлю, знизуючи плечима. — Це ж чому?
Від обурення щоки в Ріретти почервоніли.
— Ти все та сама, моя маленька Люлю,— коли тобі щось не до вподоби, ти неймовірно вперта. Хочеш іти до Фішера, то переконай мене, що ми не зустрінемо Анрі на бульварі Монпарнас. Ти ж добре знаєш, що він кожного дня там прогулюється о шостій вечора, це його маршрут. Ти мені про це сама розповідала: він піднімається вулицею Північних Оленів до міністерства закордонних справ, що на розі Распей-бульвару, і очікує на трамвай.
Читати далі ?