– Усе це ми пам’ятаємо: на селі розлучень майже не буває не через родиноцентричну сільську ментальність, а через те, що бабі на селі фізично не вижити без мужика! А з центральним опаленням і достатньо розвиненою мережею магазинів необхідність у чоловічій силі відпадає.
– Хіба що в ліжку.
– Так, і про ліжко її теж багато питали. Але вона, здається, була готова до всіх запитань, і зокрема на інтимну тематику. І відповідала, що певна вибірковість в інтимних стосунках не є коханням. Секс і кохання – зовсім різні речі. Так само, як кохання і шлюб.
– А між іншим, якщо вже ми заговорили про секс, – взяла слово Лариса. – Це було в приміщенні фундації, я забігла до Мар’яни під час обідньої перерви. Було тепло, ми сиділи з кавою на парапеті фонтану. Був жовтень, час бабиного літа. Ми не обговорювали конкретних чоловіків, говорили про секс узагалі. Мар’яна завжди, скільки я її знаю, найбільше пишалася своїм досвідом. Не грошима, не зовнішніми досягненнями, – головне для неї було продемонструвати, ніби вона знає щось таке, чого не знає ніхто. Ми з нею говорили про статевий акт як про філософську категорію...
– Статевий акт не може бути філософською категорією, – втрутився чутливий до термінології Риженко, – це категорія біологічна. Ви, вочевидь, говорили про всезагальні питання буття, що виникають у зв’язку з рефлексіями щодо моральних аспектів статевого акту...
– Ми говорили не про рефлексії, а про імпресії. І вона тоді сказала: є мужчини, які, – Лариса глибоко зітхнула, – ридають під час оргазму.
Чеканчук і Риженко обмінялися виразними поглядами. В кабінетику запанувала тиша. Дружина Люда принесла тацю з кавником і трьома чашками й хутко зникла.
– А в зв’язку з чим покійна Мар’яна відзначила таку... цікаву деталь?
– Не пам’ятаю. Але переконана: їй хотілося, щоб я запитала її, звідки вона знає про таке – відчула сама чи десь чула. Небувалий досвід неодмінно треба вилити у вірші, музику, або, принаймні, у приватну сповідь. Але я не спитала її про це! Я ніколи не полегшувала їй життя запитаннями! Я не знала, що все складеться так, як склалося! – зі сльозами в голосі виправдовувалась Лариса.
– Очевидно, такий вияв емоцій дає жінці дуже гостре відчуття її винятковості в житті того чоловіка, з яким вона... ділить ложе.
– Гадаю, це свідчить про винятковість статевого акту, чим, вочевидь, того чоловіка не балує життя.
Риженко і Чеканчук заговорили про специфіку сексуальної поведінки для різних вікових, освітніх і соціальних груп.
– Хлопці, це дуже цікаво, але ми відхилились від пошуку істини. А невже істина в тому, що жінка, яка так гучно твердила, ніби божевільне кохання може бути тільки продуктом невлаштованого неблагополучного життя...
– Вона, практично, зробила собі ім’я на цьому...
– ...і раптом ця жінка, яка в цій невлаштованій країні зуміла особисто себе влаштувати зовсім непогано, гине від божевільного кохання!
– І гине в прямому значенні цього слова!
Пошуківці істини знов замовкли, вражені парадоксальністю свого висновку.
– І все-таки, хай живе кохання! Лю-юдочко! – гукнув Риженко. Очевидно, він вимовив ім’я дружини з тією особливою інтонацією, що вона відразу зрозуміла, чого від неї хочуть. Вона хутко принесла три чарки, поставила їх на столі, забрала чашки з-під кави і зникла. Риженко витяг з книжкової шафи пляшку коньяку, розлив по чарках.
– За кохання!
– Але нехай від нього більше ніхто не гине!
Чарки дзенькнулись. То був хороший коньяк. Всі почали смакувати його маленькими ковточками. Дружина Люда принесла тарілочку зі скибочками цитрини і знову зникла.
– І все-таки, кохання – це прекрасно, але це, принаймні, не головне. Як перефразувала незабутнього Сартра покійна Мар’яна? Якщо кохання й існує, то воно нічого не вирішує. А що ми маємо? Мар’яна відкрито жила з Вістом і таємно зустрічалась з Анатолієм з Над’ярної. Вона зрадила собі й почала надавати матеріальну допомогу коштом фонду йому чи його школі – не має значення.
– Ми не маємо прямих свідчень про це.
– Зачекай. Віст дізнається про любов у Над’ярній, він обурений і замовляє Мар’яну, а потім і Анатолія. А згодом знищує в комп’ютері документи про кошти, виділені на допомогу музичній школі.
– Це досить логічно тільки на перший погляд. Чому ми не погодились із нещасним випадком на Комбінатному? Тому що це не узгоджується з характерною поведінкою загиблої, яку ми, загалом, добре знали. Ти гадаєш, роль Отелло узгоджується з особистістю Біста?
– А наскільки таємна пристрасть до Анатолія Сумцова узгоджується з особистістю Мар’яни?
– Не узгоджується. Як би він не ридав у інтимні хвилини.
– Але щось у Мар’яни з ним таки було!
– Було! В житті усе буває.
– І все-таки, Біст не вбивав Мар’яни, – твердо сказала Лариса. – Так, це жіноча логіка, але я трошки знаю мужиків – наших, і їхніх. Тут справа не в тому, що Біст не міг розібратися з нашими убивствами на замовлення – розібрався, якби дуже захотів.
– А ти в цьому добре розумієшся?
– Я зовсім не розуміюсь і ви, чоловіки, теж не розумієтесь.
– Ще не доводилось...
– І все-таки, дайте мені пояснити дещо за законами жіночої логіки. Щодо Біста і Мар’яни. У них, в американців, якщо жінка – не дружина, то на неї витрачається істотно менше грошей і її значно менше ревнують. А якби Біст таки вирішив позбутися Мар’яни, він би не знищував свідчень її зловживань, а навпаки, повідомив усіх перевіряючих про те, що вона робила щось не те.
– Це правда, – сказав Чеканчук, – на чиє місце взяли мене? Вигнали жінку, яка влаштувала стипендію для своєї бездарної родички. Це було нелегко довести, але, якщо захотіти... Я не захищаю Біста і я його не дуже ніжно люблю, хоча й не маю матеріальних проблем відтоді, як працюю в нього. Але згоден з жіночою логікою пані Лариси.
– А якщо все підстроїв отой Кубов? Може, Мар’яна відмовила йому?
– Тоді ми їдемо в саме пекло.
– А давайте зателефонуємо в пекло. Можна, Олександре?
– Так, звичайно, – Риженко підсунув апарата Чеканчукові.
Чеканчук набрав телефон Кубова. Той сказав, що з Над’ярної зникла Танька. Ні її, ні її нового друга Кешу не знайшли у їхній хатці на околиці, ні в жодній із Над’ярненській забігайлівок.