— Що? Що ви зробите?
— Все буде гаразд, — кивнув, усміхаючись, ОйраХан. — Я дуже вам дякую, хлопчики! А тепер одне запитання… Вони, та кажеш, не вірять! А ви… ви теж не вірите?
— Я вірю, — палко сказав Тарасик. — Інакше не прийшов би…
— І тобі подобається те, що я розповідав?
— Дуже!
— Ти хотів би полетіти до зірок?
— Ще й як! скрикнув Тарасик. — Побачити інший світ, казкових людей! Та за це можна життя оддати!
— Гарно, гарно сказав, — тихо мовив Ойра-Хан, схвально дивлячись на нього, — а твій друг?
— Де Тарасик там і я! — гордо відповів Павлик. — Хоч і страшно, а ми не боїмося!
— Он як! А як же батьки, школа, рідна Земля?
— Нема батька в мене, — зітхнув Тарасик. — Сам я…
— А ти, Павлику?
— Є мати… Жаль було б її кидати… Так це ж ви так… для сміху питаєте?
— Ні, не для сміху, — суворо одвітив Ойра-Хан.
— Хто чогось дуже хоче, те неодмінно здійснюється!
Тільки треба дуже, дуже захотіти! А тепер послухайте мене, хлоп’ята. Що б ви не почули про мене — не турбуйтесь. Знайдіть Марійку, будьте з нею. Чуєте?
— Марійку? — здивувався Тарасик. — А вона знатиме?
— Не перепитуй, сказав Ойра-Хан. — Звикай сприймати слова одразу. Я дуже радий сьогодні, хлоп’ята! Нарешті, сталося те, ради чого я летів між зорями. Ще раз повторю — що б ви не почули про мене, не дивуйтеся, не жахайтеся! Знайдіть біля цирку Марійку, вона вас ждатиме. Будьте біля неї.
— Ми зробимо все, Ойра-Хан! — зачудовано відповів Тарасик.
— А тепер — додому! І нікому ні слова…
СМЕРТЬ ОЙРА-ХАНА
Наступного дня, надвечір, у кабінеті шефа жандармів їжаковського відбувалася таємна нарада. Десять агентів у цивільному уважно слухали просторікування поручика. Він самовдоволено курив сигару і, пускаючи кільця диму, замріяно говорив:
— Треба все зробити швидко, чітко, безшумно. Не забувайте — птах незвичайний, нелегко схопити його голіруч. Стріляти лише в крайньому випадку, при рішучому опорі. Він потрібен живий. До сих пір не можу розкусити цього горішка: що воно за оказія? Не інакше, як важливий міжнародний анархіст! А, може, визначний масон! Ця штучка складніша від знаменитого Каліостро. Якщо нам пощастить витиснути з нього все, що в ньому приховано, запевняю вас — всі ви матимете достойні нагороди!
Агенти шанобливо усміхалися, ловлячи кожне слово начальника. Один несміливо зауважив:
— А, може, справді, він не тутешній?
— Тобто? — здивувався шеф.
— Та, як і сказано у записах нашого агента…
— Ви вірите у ідіотські казочки цього авантюриста? Ви вважаєте, що там (шеф ткнув сигарою в простір над собою) є якісь "мислячі істоти", схожі на людей, сотворених Богом на Землі? Отже допускаєте необхідність безлічі біблій для кожного світу зокрема і творення безліч Адамів? Ви розумієте, до якого абсурду можна додуматися?
— Та це я так, — винувато забурмотів агент. — Щось читав з літератури подібне… здається, Фламаріона, калужського вчителя Ціолковського…
— От-от! — кивнув зневажливо Їжаковський. — Французький вільнодумець плюс наш божевільний напівосвічений маніяк! Досить про це! Ще раз повторюю: не подавати вигляду, сприймати циркову програму невимушено, як всі. Чекати мого сигналу. Як тільки закінчиться вистава-ілюзіон, хутко арештувати його. Не бійтеся всяких штучок — перетворення в звірів, огню тощо! Стріляти одразу! Проти кулі магія не допоможе! Ясно? Виконуйте!
Увечері агенти жандармського управління і сам Їжаковський зайняли перші ряди довкола арени. Зала балагану була, як завжди, наповнена до краю. Виступи еквілібристів, коней, дресированих собачок пройшли під недружні оплески. Всі чекали таємничого Ойра-Хана, про якого в довколишніх селах і в місті вже складалися легенди. І ось Агійо — сам господар цирку — оголосив про початок ілюзіону. Люди заніміли. В колі світла виросла блакитно-стальна постать Ойри-Хана. Їжаковський занепокоєно оглянув своїх агентів: вони дивилися на факіра, простодушно роззявивши роти. Шеф жандармів заспокоївся і теж зацікавлено очікував — що ж цього разу покаже дивовижний авантюрист!
Ойра-Хан ясно і щиро усміхнувся. Здавалося, що перед людьми виступає не дорослий чоловік, а ніжна, ласкава дитина. Ось вона вийшла в коло своїх любих друзів-товаришів і хоче потішити їх своїм умінням. Він підняв руку вгору. В долоні всі побачили прозору шклянку з водою. Факір хлюпнув з неї на покриту тирсою арену, і від бризок води виникла висока хвиля, покотилася між бар’єрами, обдала вологістю глядачів, що сиділи в перших рядах,
— Вода! — скрикнув якийсь чолов’яга. — Справжня вода!
Він перегнувся через бар’єр, зачерпнув рукою, покуштував. З огидою виплюнув.
— Солона! Це — морська вода!
Ще кілька чоловік встали з місця, щоб переконатися, зазирали в глибінь малесенького озера. А Ойра-Хан стояв на поверхні того штучного басейну і щасливо усміхався.
— А чи глибоко сягає ваше море? — крикнув хтось.
— Воно не має дна, — серйозно відповів факір.
— Можна спробувати? — іронізував скептик.
— Спробуйте.
Скептик переступив бар’єр, став на поверхню води і пірнув з головою. Пирхаючи, відпльовуючись, він чіплявся за бар’єр арени, перелазив назад. Зала знемагала від реготу і втіхи. Навіть шеф жандармів сміявся до сліз, витираючи кутики очей білою хустинкою. А Ойра-Хан вільно походжав по поверхні води, і вона навіть не брижилася під його ногами.
— Сатана, — почувся свистячий шепіт десь ззаду. Інші зашикали, обурено загомоніли. Факір не звертаючи уваги на ті вигуки, запалив сірника, кинув його на воду, вся поверхня басейну запалала страшним потужним полум’ям. Жар від вогню відчули навіть в задніх рядах, багато голосів зарепетувало, але пломінь згас так же раптово, як і виник, а натомість вся арена покрилася килимом ніжно-рожевих маків. Квіти хиталися наче під подихом ласкавого леготу і бриніли мелодійними акордами. Під склепінням цирку чулася дивовижно прегарна пісня. Глядачі були зачаровані.
Після того на арені з’явилася білява красуня Марійка. З нею Ойра-Хан повторив трюки з квіткою та левом. А коли вона пішла геть з арени, кланяючись глядачам та посилаючи поцілунки, Їжаковський схилився до свого сусіда і щось шепнув. Той слухняно кивнув і крикнув ілюзіоністові: