667] "Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона,
668] Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши
669] Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій,
670] Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні.
671] Потім узяти його вожаям доручи бистролетним,
672] Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло
673] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, —
674] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
675] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить".
676] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
677] Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу,
678] Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло
679] Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно;
680] Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні.
681] Потім узяти його доручив вожаям бистролетним,
682] Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло
683] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.
684] Автомедонта із кіньми Патрокл тим*іасом гукнувши,
685] Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві.
686] О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив,
687] Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті.
688] Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса.
689] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить —
690] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.
691] Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.
692] Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого
693] Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове?
694] Першим Адреста убив, тоді — Автоноя, Ехекла,
695] Потім — Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа,
696] А після того — Еласа і Мулія разом з Пілартом,
697] їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.
698] Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла
699] Взяти ахейські сини, — так бився він списом завзято, —
700] Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно
701] Вежі — на згубу йому, а троянам готуючи поміч,
702] Тричі-бо той поривався на виступ високого муру,
703] Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла,
704] В щит сяйний щоразу нетлінною б'ючи рукою.
705] А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний,
706] Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:
707] "Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле,
708] Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати,
709] Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!"
710] Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався,
711] Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.
712] Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх коней
713] Однокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви,
714] Чи наказати військам за муром міським заховатись.
715] Поки роздумував він, перед ним Аполлон із'явився,
716] Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужа
717] Асія, — дядьком по матері був він впокірнику коней
718] Гектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином,
719] Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських.
720] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:
721] "Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться!
722] Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе,
723] Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би.
724] Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней,
725] Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу".
726] Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся.
727] До Кебріона відважного крикнув осяйливий Гектор
728] Коней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв,
729] Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання
730] Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу.
731] Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши,
732] Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней.
733] Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землю
734] З ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий
735] Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав.
736] Довго не думавши, кинув його він щосили на мужа
737] Й не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гострим
738] В лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж Пріама
739] Сину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні.
740] Камінь обидві брови йому здер, проломивши притому
741] Й череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами,
742] Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної,
743] Наче у воду нирець, і дух його кості покинув.
744] З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний:
745] "Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє!
746] От якби в морі, багатому рибою, так учинив він,
747] То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць,
748] Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,
749] Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він.
750] Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!"
751] Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя,
752] Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару,
753] В груди приймає стрілу і від власної гине відваги.
754] На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято.
755] Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю.
756] За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись,
757] Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині,
758] Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою.
759] Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці —
760] Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор —
761] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.
762] Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно, '
763] А Манойтід — за ногу тягнув, усі інші навколо
764] Лави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній.
765] Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром,
766] У крутоярих міжгір'ях дерева хитають високі —
767] Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, —
768] І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим
769] Віттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, —
770] Так і трояни з ахеями бились одні проти одних
771] З буйним завзяттям, — ніхто з них про пагубну втечу й не думав.
772] Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона,
773] Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто,
774] Гостре каміння велике щитів потрощиЛ) багато
775] В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись,
776] В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.