20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:
21] "Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!
22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.
23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,
24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,
26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,
27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;
28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,
29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,
30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,
31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,
32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?
33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,
34] Матір'ю — не Фетіда, а синєє море й безплідні
35] Скелі тебе породили, — того ти і серцем жорстокий.
36] А як боїшся душею якогось богів віщування,
37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна —
38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною
39] Виряди в бій, — чи не стану я світлом рятунку данаям.
40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,
41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни
42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
43] Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко
45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже".
46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе
47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.
48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:
49] "Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!
50] Ні віщуванням богів не журюсь я, — про нього я знаю, —
51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.
52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,
53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати
54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.
55] Страшно прикро мені — багато-бо я перетерпів.
56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,
57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,
58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,
59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.
60] Та облишмо про це, що було — те було! Й ні до чого
61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати
62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча
63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.
64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну
65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді
66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають
67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї
68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем
69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста
70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька
71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати
72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон
73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,
74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,
75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.
76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея
77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці
78] Кличуть до бою троян, — і гомоном ті переможним
79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.
80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути
81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним
82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю.
83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:
84] Маєш здобути мені велику пошану і славу
85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну
86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.
87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику
88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,
89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі
90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,
91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,
92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,
93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,
94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.
95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку
96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.
97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,
99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,
100] Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки".
101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.
102] В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.
103] Зевсова воля долала його і жорстокі удари
104] Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний
105] Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли
106] В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,
107] Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни
108] Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.
109] Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало
110] Потом рясним безустанно, було йому навіть несила
111] Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.
112] Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:
113] Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?
114] Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта
115] По ясеневому списові вдарив при самому вістрі
116] Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів
117] Зламаним списом махнув — далеко від нього позаду
118] З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.
119] Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний
120] Справу богів, — адже його задуми ратні руйнує
121] Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.
122] Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний
123] На кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло,
124] Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,
125] Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла: