242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:
243] "Геро, достойна богине, великого Кроноса донько!
244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би
245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану,
246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним.
247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би
248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже.
249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління,
250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса
251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши.
252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса,
253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,
254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала
255] І віднесла його до велелюдного острова Косу,
256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився
257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди
258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно,
259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає.
260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати,
261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити.
262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе".
263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:
264] "Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці?
265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний,
266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла?
267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших
268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш
269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш".
270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:
271] "Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу,
272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою,
273] Лівою — сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому
274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител,
275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших
276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю".
277] Мовив він так. Не противилась білораменная Гера.
278] Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала
279] В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани.
280] А як вона поклялась і велику закінчила клятву,
281] Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили
282] І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу.
283] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
284] Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом
285] Рушили, й лісу верхів'я хитались у них під ногами.
286] Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі,
287] На величезну виліз ялину, що в час той на їді
288] Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши.
289] Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий,
290] 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове
291] Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом — люди.
292] Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину
293] Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив.
294] Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило,
295] Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання,
296] Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай.
297] Вийшов до неї, назвав на ім'я і так він промовив:
298] "Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?
299] Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі".
300] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
301] "До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
302] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
303] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
304] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
305] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
306] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
307] Коні мої при підніжжі багатоджерельної Іди
308] Ждуть, щоб по суші мене понести і по воднлх просторах.
309] Нині ж для тебе сюди прибула я з вершин олімпійських,
310] Щоб ти не гнівався потім, як мовчки піду я від тебе
311] До Океана самого у дім його глибоководний".
312] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
313] "Геро, ти встигнеш, проте, і пізніше до нього податись,
314] Нині ж на спільному ложі зажиймо розкошів кохання.
315] Пристрасть така до богині чи смертної жінки ніколи,
316] В грудях моїх розливаючись, дух мені ще не скоряла!
317] Так не кохав ще ніколи я ні Іксіона дружини,
318] Що Пірітоя родила, з безсмертними рівного мужа,
319] Ні струнконогої діви Данаї, Акрісія доньки,
320] Що породила Персея, славетного поміж мужами,
321] Ані державного Фенікса далекославної доньки,
322] Що породила Міноса і рівню богам — Радаманта,
323] Так не кохав я Семели, ні тої Алкмени у Фівах,
324] Що нездоланного духом Геракла мені породила,
325] А Діоніса людям на радість родила Семела;
326] Ні пишнокосої так не кохав я владарки Деметри,
327] Ані Лето велеславної, ані тебе, моя Геро,
328] Як тебе нині кохаю, солодким повитий жаданням!"
329] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
330] "О, ти жахливий, Кроніде, яке-бо ти слово промовив!
331] Прагнеш ти нині зі мною на ложі зажити кохання
332] Тут, на високостях Іди, що звідусюди їх видно.
333] Що ж це було б, якби хто із богів, одвічно живущих,
334] Вгледів на ложі нас разом обох та пішов показав би
335] Іншим богам. Не посміла б тоді я, із ложа кохання
336] Вставши, у дім твій вернутись, — який би був сором для мене!
337] А якщо так вже бажаєш і прагне того твоє серце,
338] Є спочивальня у нас, що Гефест, наш любий нащадок,
339] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши.
340] Підемо спати туди, як тебе так приваблює ложе".
341] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс громовладний:
342] "Геро, не бійся! Ніхто із богів чи мужів земнородних
343] Нас не побачить, такою-бо я огорну золотою