457] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
458] Чи то лиш я розрізняю там коней, чи й ви так же само?
459] Тож наперед уже інші, здається, там вигнались коні.
460] Тож і візничий, ввижається, інший. Затримались, видно,
461] В полі кобили Евмелові, бігли ж вони попереду.
462] Бачив я, як вони перші на закруті стовп обігнули,
463] А от тепер їх не можу побачити, й марно за ними
464] Очі блукають мої по троянській рівнині просторій.
465] Може, із рук у візничого випали віжки, й не встиг він
466] Стримати коней як слід, обгинаючи закрут невдало.
467] Впав він, боюсь я, на землю, і повіз йому поламався,
468] Й переполохані врозтіч розбіглися раптом кобили.
469] Встаньте-но й ви і самі подивіться: не дуже-бо добре
470] Я добачаю. Здається мені, ніби мчить попереду
471] Муж етолійського роду, аргеїв володар одважний,
472] Славний Тідея комонного син, Діомед премогутній".
473] Грубо Еант відповів йому, син прудконогий Ойлеїв:
474] "Ідоменею, ну що це ти мелеш завчасно? Ті ж самі
475] Там прудконогі кобили біжать по троянській рівнині.
476] Не наймолодший-бо віком ти тут серед інших аргеїв,
477] Не найзіркіші за всіх з-під чола твого дивляться очі, —
478] Ти ж, проте, завжди щось мелеш! Але тобі зовсім не личить
479] Тут теревенити, — є значно кращі за тебе тут люди!
480] Ті, що й раніше, Евмелові спереду скачуть кобили
481] Бистрі, і сам він, із віжками стоячи, їх поганяє".
482] Гнівом скипівши, йому відповів тоді крітян привідця:
483] "Перший до звади, Еанте підступний, а в іншому слабший
484] Поміж аргеїв усіх, і вдачею ти злозичливий.
485] Дай об заклад на триніг чи котел поб'ємось між собою,
486] А за суддю оберім Агамемнона, сина Атрея.
487] Знатимеш добре, програвши, чиї там попереду коні".
488] Мовив він так, і підвівсь тоді син прудконогий Ойлеїв
489] Відповісти йому сповненим гніву образливим словом.
490] Сварка ще гірша точилася б далі іще поміж ними,
491] Та от підвівся Ахілл і слово таке до них мовив:
492] "Годі лайливими кидатись вам так завзято словами,
493] Ідоменею й Еанте, — обом це вам зовсім не личить!
494] Іншого ви б і самі осудили, хто так учинив би.
495] Отже, спокійно сидіть на місцях і стежте, як мчаться
496] Коні. Сюди незабаром примчать вони всі у погоні
497] За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає
498] Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі".
499] Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався,
500] Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні
501] Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли,
502] Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя.
503] Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим
504] Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало
505] Слід після себе в м'якому піску тонко куте обіддя
506] Бистрих коліс, — так швидко над шляхом вони пролітали.
507] От перед зборами, врешті, спинив Діомед прудконогих
508] Коней, і піт струмував із ший і грудей їх на землю,
509] Сам же з блискучої він колісниці на землю зіскочив
510] І до ярма свій батіг прислонив. І, не гаючи часу,
511] Вийшов могутній Стенел, щоб звитяги прийнять нагороду.
512] Товаришам своїм гордим дав жінку вести до намету,
513] Також триніжок двоухий внести, і випряг він коней.
514] Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней;
515] Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая.
516] Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні —
517] Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим
518] В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині,
519] Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обідця
520] Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна
521] їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській.
522] За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко
523] Мчав Менелай — спочатку на кинутий диск одставав він,
524] Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили
525] Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета.
526] Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони,
527] То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну.
528] Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний,
529] Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая,
530] Та повільні у нього були пишногривії коні,
531] Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах.
532] Син же Адмета пізніше од всіх останній^з'явився,
533] Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней.
534] Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
535] Став між аргеями він і слово промовив крилате:
536] "Кращий їздець — останнім славетних привів своїх коней!
537] Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду
538] Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить".
539] Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили.
540] Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї,
541] Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею,
542] Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:
543] "Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш
544] Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду,
545] Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней
546] Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних
547] Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім.
548] А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато
549] Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней
550] Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць.
551] Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду,
552] Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї.
553] Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати,
554] Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!"
555] Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
556] На Антілоха милуючись, — був то друг його любий.