337] Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
338] "Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,
339] Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,
340] Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:
341] Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,
342] Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове
343] Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали".
344] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
345] "Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.
346] Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м'ясо
347] Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв!
348] Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,
349] Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший
350] Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,
351] Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити
352] Син Дарданів Пріам, — і тоді твоя мати шановна,
353] Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, —
354] Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!"
355] Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
356] "Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався
357] Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!
358] Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене
359] В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний
360] Вб'ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий".
361] Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,
362] Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,
363] З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,
364] А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:
365] "Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як
366] Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!"
367] Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа
368] Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,
369] Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські
370] І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню
371] Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути.
372] Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:
373] "Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м'якший,
374] Аніж коли на човни до нас полум'я кидав палюче!"
375] Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти.
376] Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,
377] Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:
378] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
379] Нині, коли мені вічні богове дали подолати
380] Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом,
381] Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно,
382] Що у троян тих на думці і що вони мають робити —
383] Чи покидать по загибелі Гектора місто високе,
384] Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.
385] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
386] При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання,
387] Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими
388] Перебуваю і поки мене мої носять коліна.
389] Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати,
390] Свого товариша любого й там пам'ятатиму завжди!
391] Нині ж, пеан заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське,
392] До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.
393] Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий,
394] Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!"
395] Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:
396] Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля
397] В п'ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,
398] До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.
399] На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,
400] Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.
401] Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось
402] Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,
403] В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу
404] Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.
405] Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина
406] Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши
407] Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.
408] Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо
409] Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.
410] Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока
411] Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала.
412] Ледве стримать старого могли, що в нестямі шаленій
413] Вийти із міста крізь браму Дарданську кудись поривався.
414] В бруді дорожнім валяючись, всіх наоколо благав він,
415] Кожного з них на ім'я називаючи в тузі жалобній:
416] "Друзі, пустіть! Не журіться ви мною, дайте із міста
417] Вийти мені і мерщій до човнів перебігти ахейських!
418] Там нечестивого буду благати злочинного мужа,
419] Може, хоч роки мої пошанує й на старість нещасну
420] Зглянеться? Тож і на нього такий же старий дожидає
421] Батько Пелей, що родив його й викохав всім на загибель
422] Людям троянським, найбільше ж із них на горе для мене —
423] Скільки синів у квітучому віці моїх повбивав він!
424] Та ні за кого, хоч всіх мені жалко, я так не журюся,
425] Як за одного, що жаль за ним вгонить мене до Аїду, —
426] Гектора любого! Чом на руках не помер він у мене?
427] Слізьми тоді і риданням наситили б ми своє серце —
428] Матінка, що породила його, бідолашна, і сам я!"
429] Мовив крізь сльози він так, і плакали з ним городяни.
430] Заголосила у тузі гіркій між троянок Гекуба:
431] "Сину мій, нащо бездольній у муках нестерпних без тебе
432] Жити мені! І днями й ночами по цілому місту
433] Гордістю був ти моєю, був захистом нашій твердині,
434] Нашим троянам усім і троянкам, які, наче бога,
435] Теж шанували тебе, великою славою був їм,
436] Поки ти жив. Але доля і смерть тебе нині настигли!"