428] "От якби й інші богове, що стали троянам на поміч,
429] Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв,
430] Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта,
431] Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, —
432] То із цією війною давно б уже ми покінчили
433] І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!"
434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна.
435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:
436] "Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить
437] В час, коли б'ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу,
438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись!
439] То починай же. Ти — віком молодший. Мені ж починати
440] Буде негарно — й родивсь я раніш, і досвідчений більше.
441] Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути
442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона,
443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса
444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися
445] За договірну платню, й він почав нам накази давати.
446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста,
447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне.
448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих
449] Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди.
450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори
451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав
452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив.
453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати
454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю.
455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю.
456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися,
457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам.
458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш
459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни
460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини".
461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:
462] "Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним
463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних
464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно
465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами,
466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно
467] Зваду між ними оцю, — лай люди самі повоюють".
468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором
469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю.
470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів,
471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:
472] "Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу
473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу!
474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер?
475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі
476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних,
477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись".
478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.
479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,
480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:
481] "Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла
482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде,
483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю
484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив.
485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати,
486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись.
487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки
488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною".
489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила
490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши
491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим.
492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі.
493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка,
494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши,
495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось,
496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши.
497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:
498] "В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно
499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає.
500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш,
501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала".
502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром
503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала.
504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася.
505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю
506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна,
507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу
508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:
509] "Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба
510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?"
511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:
512] "Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна
513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади".
514] Так між собою вони розмову провадили щиру.
515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну,
516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно,
517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї.
518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись,
519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми,
520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же
521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих.
522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке
523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,
524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, —
525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.
526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній.
527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали
528] Гнані жахом трояни, — тож опору більше чинити
529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко,
530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув: