ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ
1] Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала,
2] А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла.
3] Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих,
4] Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося.
5] Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:
6] "Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї
7] До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини?
8] Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем
9] Мати моя провістила колись і мені розказала,
10] Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий,
11] Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця?
12] Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний?
13] О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши,
14] До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять".
15] Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце,
16] Син славетного Нестора близько до нього підходить,
17] Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.
18] "Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш
19] Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась!
20] Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим
21] Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний".
22] Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла.
23] Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені,
24] Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши.
25] Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила,
26] Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський
27] Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками.
28] Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом,
29] Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів
30] І, оточивши Ахілла відважного, били руками
31] В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали.
32] З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози.
33] Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі,
34] В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав.
35] Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула,
36] Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого,
37] Й заголосила. Навкруг нереїди її оточили,
38] Юні богині, що в хвилях глибокого моря домують.
39] Главка була серед них, Талея, також Кімодока,
40] Тоя, Спейо, та Несая, та ще велеока Галія,
41] Та Кімотоя, Актея, й за ними іще Лімнорея,
42] Та Амфітоя, Іайра, також і Меліта, й Агава,
43] Та Дінамена, й Дото, і Прото, і за ними Феруса,
44] Калліанейра, також Дексамена, та ще Амфінома,
45] З ними — Доріда, Панопа й славетна також Галатея,
46] Калліанасса, також Немертея та ще Апсевдея.
47] Там і Клімена була, й Іанейра, також Іанасса,
48] Майра, та ще Орейтія, й Аматія пишноволоса,
49] Й інші богині, що в хвилях глибокого моря домують.
50] Ними срібляста печера наповнилась. Всі нереїди
51] Били у груди себе, й почала голосити Фетіда:
52] "Слухайте, сестри мої, нереїди, щоб, чувши, напевно
53] Знали, якою журбою тепер моє пройняте серце:
54] Горе нещасній мені, на недолю-бо я погодила
55] Сина свого бездоганного, поміж героїв могутніх
56] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,
57] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,
58] До Іліона послала його на човнах крутобоких
59] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,
60] 1 не повернеться вже він ніколи до рідного дому.
61] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,
62] Знатиме горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.
63] Все ж я піду, хоч побачу я любого сина й почую,
64] Що за біда із ним сталась, хоча він од битви й далеко".
65] Мовила так і печеру покинула. Слідом за нею
66] Йшли нереїди в сльозах. Перед ними дробились шумливо
67] Хвилі морські. Коли ж до родючої Трої дістались,
68] На узбережжя вийшли по черзі туди, де стояли
69] Вряд кораблі мірмідонські навколо Ахілла швидкого.
70] Тяжко стогнав він, коли над ним мати спинилась поважна.
71] Синову голову з зойком болючим вона охопила
72] І крізь ридання із словом до нього звернулась крилатим:
73] "Сину, чого це ти плачеш? Яка в твоїм серці скорбота?
74] Все розкажи, не приховуй. Тож виконав Зевс ті благання,
75] Що ти із ними до нього, здіймаючи руки, звертався.
76] Вже до самих до човнів відтиснуто воїв ахейських,
77] І відчувають без тебе ганьбу вони й скруту велику".
78] Тяжко зітхнувши, так відповів їй Ахілл прудконогий:
79] "Матінко мила! Правда, що це здійснив олімпієць,
80] Тільки яка з того радість, коли мій загинув товариш,
81] Любий Патрокл! Його цінував я над все товариство,
82] Так же, як голову власну. І втратив його я. А Гектор
83] Вбив його й зняв озброєння з нього величне, прекрасне,
84] Подиву гідне, — богів подарунок Пелеєві славний
85] В день, як до смертного мужа тебе посилали на ложе.
86] Краще б лишилася ти між безсмертними німфами моря
87] Жити, нехай би Пелей собі смертну обрав за дружину!
88] Нині ж і ти в своїм серці безмежного горя зазнаєш,
89] Якщо загине твій син, і не стрінеш його ти ніколи,
90] І не повернеться вже він додому. Мені ж не дозволить
91] Дух мій спокійним лишатись і жити з людьми, поки Гектор
92] Перший від списа мого не впаде і, позбувшись дихання,
93] За обладунок Патрокла не сплатить пені дорогої!"
94] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:
95] "Недовговічний же, сину, і ти, якщо це ти говориш!
96] Зразу ж по Гекторі прийде й по тебе призначена доля".
97] В смутку тяжкому так відповів їй Ахілл прудконогий:
98] "Зразу б я вмерти готов, коли не встеріг я од згуби
99] Свого товариша, й він далеко від рідного краю
100] Смертю поліг, допомоги від мене чекаючи марно.
101] Вже не вернутись мені до любого рідного краю,
102] Ні для Патрокла просвітком не став-бо я, ані для інших
103] Товаришів, що стільки їх Гектор побив богосвітлий.
104] При кораблях тут сиджу — землі тягарем безкорисним,
105] Той, з ким ніхто з міднозбройних ахеїв зрівнятись не зможе
106] В битві, хоч, правда, в пораді бувають і кращі від мене.
107] Хай же загине навік між богів і людей ворожнеча
108] Й гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями.
109] Меду солодший стікає спочатку він в груди людини,
110] Потім гіркішим щораз розростається димом ядучим.
111] Так і мене прогнівив володар мужів Агамемнон.
112] Але облишмо вже те, що пройшло, хоч болить іще дуже;
113] Під неминучістю серце у грудях своїх приневольмо.
114] Нині ж за голову любого друга я йду відомстити
115] Гектору-вбивці. Готовий і смерть я прийнять, коли схоче
116] Зевс та інші богове мені її раптом послати.
117] Смерті уникнуть, однак, не змогла навіть сила Геракла,
118] Що найлюбіший з усіх був Кронідові Зевсу-владиці.