СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа І
Що за чудо — син Лето,
Зроджений на врожайних
Світлих долах делійських! —
Красень злотоволосий,
Вмілий на лірі гравець, а ще й луком
Тішиться влучним. Од скель прибережних,
Залишивши ті славні місця,
Де вдатний син народивсь,
1220] Ген на парнаські верхи
Із дитям подалася Лето —
Де джерела, де все довкіл
Гучно Вакха вславляє.
Де, лисніючи темною спиною, змій,
Приховавшись під лавра густим гіллям, —
Надр огидне поріддя, —
Віщування підземного місце беріг.
Ти його, забавляючись ще на руках
Материнських, убив, о Фсбе,
1230] І пророчню божественну там посів —
Золотий ясновидця триніжок —
Правди чистої престол —
І відтоді ти з місця того
Смертним почав майбуття прорікать.
А твій храм — де землі серединне
Місце — біля джерел кастальських.
Антистрофа І
Та, як тільки син Лето
Доньку Землі — Феміду
Вигнав з пророчого місця,
1240] Тут же Земля породила
Юрми нічних сновидів, що вмирущим,
Поки в печері, в пітьмі вони спали,
Роз'ясняли недавнє і тс.
Що було, що буде колись.
Так-то за доню свою
Одімстилася мати — Земля:
Відняла в Аполлона гучну
Славу бога-пророка.
Та прудкою стопою подавсь на Олімп
1250] Наш володар і Зевсів престол охопив —
Ще ж дитина — руками:
"Із піфійського храму, — благав, — прожени
Гнів Землі й сновидінь безголосих юрбу!" [382]
Засміявсь той: таке хлоп'я ще,
А яких пишнозлотих осель запраг!..
Та погодивсь, волоссям стряхнувши.
Геть розвіяв сни нічні;
Підірвавши довіру до них,
Фебові славу колишню вернув:
1260] Хто запитує — відповідь певну
В завжди людному храмі чує.
ЕКСОД
Входить вісник.
ВІСНИК
Гей, хто тут біля храму? Гей, прислужники!
А де Фоант, володар?.. Чи пішов куди…
Постукайте-но в двері добре замкнені,
Хай швидше вийде звідти повелитель наш!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
А втрутитися можна?.. Що там сталося?..
ВІСНИК
Втекли ті два пришельці: хитрим підступом
їм посприяла донька Агамемнона.
Чкурнули нам з-під носа, та ще й статую
1270] Вдалось їм захопити — на судно взяли.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Повірити в те годі!.. А володар наш,
За ким шукаєш, вийшов. Тут нема його.
ВІСНИК
А де він?.. Таж потрібно повідомити…
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не знаємо… Розшукуй, де б він бути міг.
А знайдеш — так одразу сповісти про все.
ВІСНИК
Зрадливе ж те жіноцтво! От і ви, либонь,
Із тими втікачами заодно були.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ти збожеволів?.. Що нам до чужинців тих?
Біжи-но чимскоріше владаря шукать!
ВІСНИК
1280] Насамперед хай скаже хтось із певністю:
Чи тут володар, чи таки пішов кудись?.. [383]
(постукавши дверним молотком)
Гей, відчиніть ви — хто там? — усередині!
Й правителя звідомте, що давно його
Я жду, пригнутий тягарем новин лихих.
З храму виходить Фоант.
ФОАНТ
Агій, а хто це біля храму крик підняв,
І так, що аж луна йде, в двері гримас?
ВІСНИК
(вказуючи на хор)
Он ті, збрехавши, що тебе немає тут,
Мене вже відсилали, а ти ж є таки…
ФОАНТ
Яку з брехні тієї мали б вигоду?
ВІСНИК
1290] Про це пізніше. Справа с нагальніша —
Ти лиш послухай: жриця, Іфігенія,
З чужинцями недавно попливла звідсіль,
Ще й статую богині на судно своє
Взяла; обряд же — тільки для обману був.
ФОАНТ
Невже? Чого ж так раптом захотілось їй?
ВІСНИК
Ореста врятувати… Отепер дивуйсь!..
ФОАНТ
Ти що?.. Про сина Тіндаріди мова йде?
ВІСНИК
Авжеж. Богині мав служити жертвою.
ФОАНТ
Ну й диво! Ну й же чудо! Як там ще назву?
ВІСНИК
1300] Не трать намарне часу! Краще вислухай —
І поміркуй гарненько, як чужинців тих
Ти б міг догнати й знов сюди доставити.
ФОАНТ
Кажи. Ти добре радиш: неблизька їх жде
Дорога — мого списа не уникнуть їм!..
ВІСНИК
Як тільки прибули ми всі до берега,
Де корабель Ореста був прихований, [384]
Кивнувши, жриця мовчки зупинила нас,
Кому велів ти стерегти чужинців двох, —
Вдавала, що вогонь для таємничого
1310] Обряду очисного розвести спішить.
Сама ж, узявши пута, далі вслід ішла
За юнаками. Це нас насторожило,
Перечити ж ми, слуги, не наважились.
Тоді, аби здалося, що обряд почавсь,
Вона заголосила, мовби кров з убивць
Розпочала змивати заклинаннями.
Сиділи ми довгенько. Врешті страх закравсь:
Ану чужинці, з волі скориставшися,
Втечуть, убивши жрицю? Та не менший страх
1320] Затримував — уздріти заборонене…
І все ж ми незабаром на однім зійшлись:
Піти й поглянуть, хоч і не дозволено.
Ось там судно ми еллінське побачили,
Що вже змахнуло, мов до лету, веслами:
Вже п'ятдесят нагнулось веслярів міцних
На лавах… Біля носа корабельного
Два юнаки стояли, з пут увільнені.
Хто гаком, що с сили, в ніс судна впиравсь,
Хто якорем зайнявся, хто — канатами,
1330] Хто плетену драбинку втікачам спускав
На воду. Що й казати — не барилися.
Збагнувши їхню хитрість, ми й собі взялись
За діло: хто до жриці тут же кинувся,
Хто за канат вчепився, хто кермом судна
Хотів заволодіти — двома веслами.
Й словами їх картали: "Як же смісте
І жрицю викрадати в нас, і статую?
Ти хто такий і звідки?" Ну, а той на те:
"Орест я, аби знав ти, рідний брат її,
1340] Мій батько — Агамемнон; я сестру свою
Додому повертаю — з дому вирвану".
Та ми не відпускали — намагалися
її до тебе привести, володарю…
Моє обличчя, бачиш, у синцях усе:
В руках, ти знаєш, не було ні в них мечів,
Ні в нас — лишалось кулаки пустити в хід,
А ті — й ногами навчені орудувать:
То в бік, а то під груди діставалось нам.
Утому щораз більшу відчуваючи,
1350] Хитаючись, мов п'яні, від побоїв тих,
На горб ми відступали; в того з лоба кров
Спливала, в інших — очі попідбивані…
На пагорбі змагатись нам зручніш було —
Згори могли ми хоч камінням кидати.
Але недовго: з прови корабельної
В нас цілились раз по раз їхні лучники. [385]
Набігла хвиля — корабель, гойднувшися,
До берега наблизивсь. Підхопив Орест
Сестру (боялась хвилі) на плече своє,
1360] Ступив у море, вибіг з нею східцями —
І стала на помості гарно тесанім
Вона, а побіч — доньки Зевса статуя,
Дар неба. Тут же голос із судна почувсь:
"Гей, елліни, за весла! Хай запіниться
За нами хвиля! Недарма верстали ми
Евксінське море й поміж Сімплегадами
Пливли: чого жадали — домоглись того!"
Водно гукнувши "Гей-я!", дружно вдарили
Веслом у море. Корабель, хоч плив, але
1370] 3 затоки не виходив: хвиля знов туди ж
Його все завертала, супротивний-бо
Піднявся вітер — паруси наповнював
І гнав до побережжя. Веслярі щосил
Гребли, але намарно: знову й знову їх
Відносило… Тут донька Агамемнона,
Піднявшись, проказала: "Поможи мені,
Латони дочко, з цього краю дикого
Втекти додому! Не гнівись, що викрала
Твій образ… Свого брата щиро люблячи,
1380] Подумай і про мене: є ж і в мене брат!"
І веслярі всі, дружно відгукнувшися,
По хвилі знову строго в лад ударили —
Мигтіли руки, до плеча оголені…
Судно ж не відпливало — на каміння йшло.
З нас дехто вбіг у море, дехто пробував,
Петлю метнувши, корабель затримати.
А я — бігцем до тебе, щоб дізнався ти
Про всі події з перших уст, володарю.
Іди ж, узявши пута, петлі, зашморги…
1390] Не вгомониться море — стежки жодної
Для порятунку втікачі не матимуть.
Велитель моря, Посейдон, піклуючись
Пергамом, Пелопідам не сприятиме —
Тобі й твоєму люду нині в руки дасть
Атрідового сина і сестру його,
Що зрадила богиню… Бач, забула вже,
Хто з-під ножа в Авліді врятував її!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Нещасна!.. Разом з братом, Іфігеніє,
Загинеш, у неволю знов потрапивши!..
ФОАНТ
1400] Гей ви, країни варварської жителі!
Гнуздайте коней та скачіть до берега, [386]
Де хвилею судно прибило еллінське,
І з поміччю богині захопіть мені
Зухвальців!.. Інші — поспішіть човни спустить
На воду бистрохідні, щоб і морем ми,
І побережжям у погоню рушивши,
Спіймали їх, а потім — чи пожбуримо
Із скелі, чи на палю зіб'ємо стрімку.
Ти й ви, хто тут сприяв їм, не уникнете,
1410] Жінки підступні, кари! Не тепер лишень —
Нагальніше наразі діло жде мене,
Й за нього невідкладно мушу взятися!
Появляється А ф і н а.
АФІН А
За ким, Фоанте владний, у погоню ти
Пустивсь? Мене, Афіну, спершу вислухай!
Покинь той намір і не скликуй воїнів:
Орест, послушний віщуванням Локсія,
Сюди причалив, од богинь розлючених
Тікаючи, щоб в Аргос повернуть сестру,
А в край мій — Артеміди світлу статую,
1420] Що мукам його врешті й покладе межу.
До тебе я звертаюсь. Вітром стриманий
Орест, кого ти вбити наготовився,
Вже рушив: спину моря, вчувши голос мій,
Володар вод розгладив — любо глянути…
А ти, Оресте, згідно повелінь моїх —
Богині голос чуєш ти й на віддалі —
Вези сестру й чудесну Діви статую.
А як прибудеш до Афін божественних —
Є місце там, де крайні межі Аттіки,
1430] Прилегле до узгір'я Карістійського,
Священне, — Гали у народі назване.
Там храм збудуєш, помістиш там статую
На згадку про Тавріду, про труди твої —
Як по Елладі ти блукав, жахаючись
Еріній. Після того й Артеміду там,
Таврополу, довічно шануватимуть.
А що не ти впав Артеміді жертвою —
Впровадь ще звичай: як її вславлятимуть,
Хай жрець черкне по шиї із мужів комусь,
1440] Щоб на вівтар богині крівця крапнула.
А ти край скель Бравронських, Іфігеніє,
Богині тій при храмі слугуватимеш;
Там і в могилу ляжеш. Покладатимуть
Тобі дарунки — шати гарно виткані
Жінок, які в стражданнях із життя пішли,
Під час пологів.
(Фоанту. Вказуючи на хор). [387]
Щодо, еллінок —
Велю, щоб на вітчизну відіслав ти їх,
На їхню душу співчутливу зваживши…
Тобі ж я знов, Оресте, порятунок шлю,
1450] Як і тоді ще — на горбі Аресовім;
І хай надалі рівний поділ жеребів
Засуджених до смерті виправдовує.
Вези ж додому, сину Агамемнона,
Сестрицю. Ти, Фоанте, про свій гнів забудь.
ФОАНТ
Хіба що божевільний, о володарко
Афіно, сперечався б із безсмертними!
Ні на Ореста, ані на сестру його
За статую, за втечу не гнівитимусь:
Чи личило б людині проти бога йти?
1460] Нехай в твій край рушають і щасливо там
Богині образ упровадять в храм новий.
В Елладу благодатну й тих жінок усіх
Відправлю, як жадаєш, а націлені
Списи гостроконечні й весла підняті
Тобі в усім послушний опустить велю.
АФІНА
Похвально. Долі не лише вмирущий люд —
Боги коряться. Сина Агамемнона,
Вітри, в мій край провадьте! Буду з вами я
Сестри моєї образ супроводити.
(Зникає).
Фоант відходить.
ХОР
(покидаючи орхестру)
1470] Вирушайте щасливо й радійте всі
Від душі порятунку своєму!
О Палладо Афіно, шанована й тут,
На землі, і на небі, серед богів,
Твою волю сповнить ми готові.
Як неждано, як солодко слово твоє
Торкнулось нашого слуху!
Перемого священна, й мене супроводь
На стежині життя,
Не скупись на вінець і для мене!