Ясновельможний сват

Страница 5 из 7

Грушевский Михаил

Поволі рушило військо по падолистовому грудді й бездоріжжю. Грицько був дуже незадоволений таким несподіваним кінцем війни, й під впливом цих думок його ще більше тягнуло в Київ, скоріше побачити Настусю. Але гетьман якраз показував йому особливу ласку, і Грицько в усякім разі мав стільки поваги й любові до нього, що не хотів би зробити йому прикрість, відпросившись наперед.

IX

У неділю 17-го грудня 1648 р. в Києві було велике свято; мав прибути Хмельницький Волинським шляхом від Білгородки. Про це було повідомлено наперед, і місто, духовенство і все, що було живого в Києві (крім тієї перехованої шляхти, розуміється), готувалось приймати "протектора руського народу і грецької релігії", тим більше — помиреного тепер з королем. Митрополит Сильвестр Кос разом з патріархом ієрусалимським Паісієм, що пробував тоді в Києві, чекаючи Хмельницького, з усім головнішим духовенством, з магістратом, з братством виїхав йому назустріч пополудні. Сила-силенна народу з Київа і з околиці рушила теж на Білгородський шлях. Коли Хмельницький зблизився на чолі старшини, на чудеснім воронім, багато вбранім коні, з білими перами на соболиній шапці, патріарх з митрополитом вийшли з саней йому назустріч з хрестом та свяченою водою. Хмельницький і старшина злізли з коней і підійшли до хреста. Тут приступив магістрат та підніс гетьману хліб-сіль на срібній тарілці. По цім стала пописуватись Академія: один з професорів виголосив латинську промову, де величав Хмельницького як "Нового Мойсея, опікуна, спасителя, свободителя народу від лядського іга єгипетського",— "для того то і названий був Богданом — від бога даний руському народу". По тім пішли многоліття й слава. Сила народу переймала кожний оклик, із замку почали бити "славу" гармати, а далі спудеї Академії стали співати кант:

Вічної похвали от нас єсть достоїн

Храбрий на землі і на морі воїн —

Войск запорозьких Хмельницький старіший,

Вождь ізрадніший.

Отечество над вся паче возлюбивий

І його ради ні во что вмінивий

Розкоші, покой, користі, інтрати,

І вся привати і т. д.

При співанні того канту патріарх запросив Хмельницького в сани митрополита, в котрих вони приїхали, й посадив митрополита по ліву руку, а Хмельницького по праву від себе. Оточений кінною старшиною і масою народу поїзд звідти під'їхав до відновленої покійним Могилою Софійської кафедри, де його стріло духовенство в ризах і зараз почалося богослужіння.

Отець Кирило теж був між зібраним духовенством, і його запрошено звідти на перекуску до митрополита, що приймав у себе гетьмана. Коли він, скинувши ризи і взявши теплу керею, з своєю довгою палицею з срібною головкою у руці, виходив бічними дверима з кафедри, до нього приступив якийсь молодий та гарний козак і поцілував його в руку.

— Чи пізнаєте, панотче, мене? — спитав він.

— Я — тебе? А ти ж звідки?

— Я Грицько Пісченко, коли пам'ятаєте. Справді Грицька досить трудно було пізнати. Він обсмалився й наче виріс, мав страшні вуса, поважну поставу і був багато по-козацькому вбраний. Отець Кирило в першу хвилю зрадів з несподіванки й почав з ним чоломкатись, але разом спинився:

— Чекай! Я з тобою, як з добрим, а ти зо мною як? Казав я тобі — не подарую, якщо підеш до війська. Я сподівався з тебе на старості літ потіху мати, а ти науку покинув та бач — який лицар! А був би з тебе добрий богослов! Як ти тоді декламував Ксенофанеса, га? Тільки то схибив, що казав за ту власть диявольську...

Грицько сумно прослухав тієї бесіди.

— То так мене стрічаєте, отче? — гірко сказав він.— Я скільки разів був в небезпечності, груди свої наставляв, крові своєї не жалував за наш народ та потішав себе, що стрінете мене, як доброго сина свого народу, а ви натомість...

— Та що ж,— утихомирився трохи отець Кирило,— за заслугу тобі слава, а мені все жаль: наче сина мав і втратив.

Духовенство вже все виходило з кафедри, й отець Кирило мусив спішити.

— Чи ж позволите цього року бодай на кутю прийти, як давніше? — спитав козак.

— Приходь, хто ж тобі боронить? Тільки мені все шкода... — відповів отець Кирило, прощаючись з ним.

Х

Отець Кирило, вернувшись до господи, оповів Настусі свою зустріч а Грицьком, але, помітивши, що вона незвичайно з того втішилася, додав:

— Викинь ти його з голови! Я з його сподівався на старість потіху мати, але мені козака в зяті не треба,— і, щоб перервати неприємну розмову, він пішов до своєї світлиці й зачинив двері.

Ці слова були дуже прикрі Настусі, але над усім панувала тепер у неї радість, що Грицько вернувся живий і здоровий, що вона його скоро побачить і що він, видко, її пам'ятає, коли просився до них на кутю.

Нарешті наблизився і той так жаданий Святий вечір. Як звичайно, прибрано було все, й отець Кирило засів до столу "со чадами і домочадцями". Настуся, що нетерпляче чекала й дивувалась, що Грицько забарився, зараз учула, що хтось застукав, і вислала хлопця.

Справді то був Грицько Пісченко. Він увійшов тихенько в синім жупані, підперезаний турецьким шалевим поясом з багато кованою шаблею. Почоломкався з отцем Кирилом і нерішуче став перед Настусею, що зачервонілась і засоромилась, розрадувана й щаслива, що його бачить.

— Ну, Григорію, сідай скорше! — сказав отець Кирило, і святовечірній обряд пішов звичайним порядком.

Покінчивши з кутею й відіславши службу, отець Кирило зістався при столі з донькою і Григорієм та ще одним далеким свояком, що звичайно з ним разом їв кутю. Пішли оповідання й розмови. Грицько, учасник цілої війни і близький до Хмельницького чоловік, багато чого мав розказати; і незчулись, як заспівав півень.

Потішений розмовою отець Кирило казав Грицькові приходити, поки буде в Києві, але, прощаючись з ним, сказав:

— Тільки-то пам'ятай, Григорію: я тебе люблю й тобі радий, але зятем я козака мати не хочу, тож і не забирай собі чогось у голову. Було мене слухатись, як казав не йти у козаки.

Завзятий був старий.

XI

Пісченко, по приїзді до Києва, мав багато роботи в гетьманській канцелярії. Виговський поїхав на Різдвяні свята додому; роз'їхалися й деякі інші "літерати". Тим часом Хмельницький вів доста велику кореспонденцію, і проволоки вона не терпіла. Тож і другого дня Різдва Пісченко перед службою божою прийшов до воєводської палати у замку, де жив тепер Хмельницький, до роботи. Хмельницький пізно вернувся з вечора від патріарха, у котрого часто бував ці дні й довго просиджував, і Грицько, не ждучи його виходу, приладився до роботи. Хмельницький дійсно вийшов до його аж перед самим богослужінням.