Ярлик на князівство (збірка)

Страница 245 из 247

Чемерис Валентин

І по хвилі стривожено /аж дихати став хрипло й тяжко/:

-А що коли це... це не сон?

-Не смій навіть так... навіть так думати!— верескнула велика княгиня і, метнувшись до дверей спочивальні, підперла їх тумбою.— Це був усього лише сон! Ніякий Сталін не розгулює Кремлем!

-А якщо це сон...

-Сон, сон, — тряслась як в лихоманці княгиня.

-Якщо це, питаю, сон не простий, а...

-А який, трясця б його взяла!..

-Той, який збувається... Наприклад, віщий.

-Нам ще цього не вистачало! Доведеться спішно дзвонити в Берлін, Хай піднімають по бойовій тривозі бронетанкову дивізію в Підмосков’ї!

І тієї ж миті біля великокнязівської подушки на приставному столику несамовито,— здавалося, що він аж підстрибує в захваті, сам збуджений тією незвичайною новиною, яку він оце зібрався передати,— задзвонив державний телефон з двоголовим орлом.

-Не бери... Не знімай трубки, ми спимо... Міцним сном п-праведників, — затряслася як в лихоманці велика княгиня.— Я ще не встигла тобі й спадкоємця народити... Коли ж я тепер народжу? Та й кому він буде потрібний, спадкоємець престолу, який у тебе хочуть відібрати?!. Це він дзвонить... ВІН. Буде забирати в тебе ярлик на князівство...

-Так я йому й віддам,— силувано бадьорився великий князь, який у ту мить значно і значно поменшав в об’ємі.— Де охорона?!. Арештувати його! Негайно повернути до мавзолею! На вічне зберігання в саркофазі! А тих… бальзамувальників — на дибу!!!

-На яку це... д-дибу?

-А на ту, на яку посилав своїх противників Іван Васильович Грозний.

Але трубку все ж таки зняв — злякався її не знімати.

-На дроті — Берлін!— заторохтіла телефоністка.— Герр Йосип? Зараз з вами — приготуйтеся,— буде говорити сам пан рейхсканцлер!..

І тієї ж миті в трубці почулося знайоме хрюкання.

-Герр Йосип?.. Вітаю великого московського князя з епохальною подією... /"І коли вони в Берліні встигли дізнатися про воскресіння забальзамованого Сталіна? Невже це й справді не сон"?— встиг подумати герр Йосип/. Щойно в Берліні у своєму мавзолеї після чергового перебальзамування щасливо воскрес і ожив фюрер німецького народу і всього прогресивного людства... Так, так, Адольф Гітлер... Але, але, герр Йосип?!. Де ви пропали? Чому я не чую ваших радісних вигуків? Фюрер від імені трьохсот бронетанкових дивізій вермахту і всього німецького народу передає сердечне вітання своєму другові Йосипу Сталіну!Гаряче-найгаряче.

Фюрер вже збирається той, як його... драх нах Остен!..

І в ту мить вони обоє й проснулися. Одночасно. Великий князь і велика княгиня. І вдруге тієї ночі їм снився спільний сон. Один і той же — обом. Одночасно. Ну й дива-а!..

-Невже він і справді в-віщий?— як в ознобі трясся герр Йосип.

-Нам ще цього не вистачало!

-Але я ніколи... Ні Гітлеру, ні Сталіну не віддам ярлика...

-Так ніби вони в тебе будуть питати на те дозволу...

Сиділи на постелі в сорочках і сполошено та сторожко дихали, не розуміючи все ще де вони: по той бік сну чи вже по цей?..

Десь на зубчастих мурах Кремля — аж у палатах чути було,— галасувало й каркало вороння.

Двоголові орли на вежах державно сяяли і їм здалося, що Сталін таки повернувся до Кремля аби відібрати у нього, Йосипа ІV Джугашвілі-Грозного ярлик на князівство.

-Там чудеса...— бурмотіла і теж тряслася велика княгиня,— там... Сталін бродить...

-Що ти... мелеш, німкене?— схопився великий князь і на всяк випадок притягнувши до дверей спочивальні ще одну важенну тумбу, підпер нею двері.— Який Сталін? Пушкіна треба краще читати. У нього — лєшій.

-Яка різниця,— відмахнулася велика московська княгиня.— У вас, на

Русі, все можливе.

-Це у вас... у вас все можливе,— накотився на неї князь і за сумісництвом муж.

-Де це у нас?

-У вас, у вас,— як затявся великий князь.

Але вона його вже не слухала, все ще бурмочучи:

-Там чудеса... там Сталін бродить...

І хоча в Олександра Сергійовича бродив зовсім не той "лєшій", але справді — яка різниця?

Епілог

ПОСМЕРТНЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ ВОЖДЯ

…Здавалося, ніщо не віщувало неприємностей для забальзамованого і перезабальзамованого вождя, якого вже третій рік як підселили в чужий Мавзолей, що таким робом був перетворений в комуналку. І три роки над входом, на багатотонному гранітному блоці біліли два прізвища насельників: "Ленін" зверху і "Сталін" знизу.

І раптом 28 жовтня 1961 року під вечір Мавзолей було спішно огороджено щитами з написами:

"ЗАЧИНЕНО НА ЧАС РЕМОНТУ".

Москвичі і гості червонозоряної столиці гадали: що — чи кого?— будуть ремонтувати в Мавзолеї? Сходились на тому, що вочевидь його пожильців, дві високопоставлені мумії.

Ще через два дні посилені наряди міліції безцеремонно очистили Красну площу від гуляк: мовляв, у зв’язку з тим, що буде проводитись репетиція параду і техніки до свята 7 жовтня.

А тим часом за Мавзолеєм під Кремлівською стіною фанерними щитами для чогось — чи для когось?— огородили місце. В акурат на одну могилу.

І мовби правда. Щодо могили. Адже в майстерні на території кремлівського Арсеналу столярі спішно збивали труну-домовину.

Гм-гм… Для кого? Покійника у Кремлі на той час мовби ще не було і не передбачалося, хоч кандидатів на таку роль там було через одного.

Тим часом солдати Кремлівського полку за фанерними щитами під Кремлівською стіною спішно копали могилу. Під вечір ЗІ жовтня її дно і стіни виклали залізобетонними плитами — готово! Але для кого? Всі боги, сиріч члени Політбюро ще живі, інших якихось високопоставлених покійників навіть і не передбачалося.

Хоч покійника і на позір ніде не було видно, але в 21.40 за московським часом за Мавзолеєм зібралися члени Урядової комісії на чолі з Миколою Шверником /на той час голова Комітету партійного контролю і звичайно ж — Герой Соцпраці/. Ще через 5 хвилин високопоставлені кремлівські бонзи не дивлячись один на одного, в супроводі керівника 9-го управління КДБ спустилися в Мавзолей. У всіх були пісні обличчя — наче вони перед цим добрий місяць постилися.

Шверник навіть плакав. Принаймні, шморгав носом.

Це коли забальзамований труп Сталіна із саркофагу в Мавзолеї перекладали в щойно збиту труну.

А річ у тім, що двома днями раніше на ХХП з’їзді КПРС, що тоді проходив у Кремлі, після заключної доповіді М.С.Хрущова виступив секретар Ленінградського обкому товарищ Спиридонов і з більшовицькою прямотою запропонував "убрать тело Сталина с Мавзолея Ленина".