19 вересня 2004 року, місто Київ, Павло Глазовий".
На взаємин, Павле Прокоповичу, на взаємність!
БРАВО, ХВАЦЬКИЙ ВОЯЧЕ ШВЕЙК!
Як літературний персонаж, створений уявою
чеського письменника 80 років тому, допоміг
нашим сучасникам-човникарям і навіть
врятував міжнародний поїзд
Беручися за першу частину свого першого і, як покаже час, останнього роману, що досить швидко по своїй з’яві стане знаменитим, Ярослав Гашек, на той час уже досить відомий автор більше тисячі гуморесок, фейлетонів та нарисів, у вступі до майбутньої епопеї на повному серйозі (а насправді з глибоко прихованою іронією, майстром якої він був) застерігатиме читачів: "Велика доба потребує великих людей. На світі є невідомі, скромні герої, не увінчані славою Наполеона. Марно ви шукали б їхні імена в історії. Та коли проаналізувати — їхня слава, можливо, затьмарила б навіть славу Александра Македонського. У наші дні на вулицях Праги можна зустріти чоловіка в приношеному вбранні, який, власне, і сам не уявляє свого значення в історії нової, великої доби. Він скромно йде своєю дорогою, нікого не турбує, і до нього не чіпляються журналісти з проханням про інтерв’ю. Коли б ви запитали, як його звуть, він відповів би дуже просто і скромно: "Я Швейк..."
Його можна й сьогодні зустріти (і завтра, й позавтра теж) на вулицях. І не тільки Праги, а й будь-яких європейських міст — у тім числі й Києва. А чому б і ні? Роман Ярослава Гашека настільки й сьогодні популярний, що ім’я його героя вже давно стало теж ніби своїм у кожній країні, називним. (До речі, замовляючи в бібліотеці "Пригоди бравого вояка Швейка", я не став, як годиться, називати ім’я автора й повну назву роману, а мовив наче пароль, лише одне слово "Швейк" — і бібліотекарці все стало зрозуміло). А щодо буцімто ідіотизму Швейка ("Усі вищезазначені обвинувачення проти мене справедливі. Йозеф Швейк" — це з його резюме на донос на нього ж), то зрозуміло, що це — маска, під якою криється розумна, кмітлива, винахідлива і, звичайно ж, до біса предотепна людина із своєрідною мовою.
Про те, що ім’я його героя стає не просто популярним, а — називним, відчув і сам автор, бо вже у післямові до першої частини "В тилу" з властивою йому самоіронією писав: "Не знаю, чи пощастить мені досягти цією книгою своєї мети. Уже те, що мені довелося чути лайку: "Ти пришелепкуватий, як Швейк" — свідчить про зовсім протилежне. Якщо, проте, слово "Швейк" стане новою лайкою в барвистому вінку лайок, буду змушений вдовольнитися цим збагаченням чеської мови".
Але Гашек збагатив не тільки мову рідної батьківщини та її літературу — збагатив своїм Швейком усю світову культуру. Це справді геніальний твір, який людство ще й досі повністю не відкрило (хіба можна за один раз збагнути океан?), тож щастя відкриття Швейка все ще попереду, принаймні, для кожного нового покоління, що ще з’являтиметься на планеті Земля.
До речі, перший варіант цього бестселера — повість "Бравий вояк Швейк у полоні" — був написаний і виданий рідною мовою не на його батьківщині, а в нас, у Києві.
Це сталося після того, як мобілізований до австро-угорської армії чех Ярослав Гашек здався у 1915 році в полон російським військам, побував у Дарницькому таборі (тепер один з тамтешніх бульварів носить його ім’я), а з наступного року почав співробітничати в газеті "Чехослован", що видавалася тоді в Києві чеською мовою (редакція розміщувалася по вулиці Володимирській, 30). До 1918 року Я. Гашек жив у Києві, у готелі "Прага" (яка символічна назва, хоч не в Празі, зате у "Празі") — тепер готель "Театральний", і на його фасаді висить меморіальна дошка творцеві Швейка, брав участь у громадянській війні. На боці, звичайно, червоних, адже на той час став уже членом РКП(б), а ночами почав писати свою епопею про ідіота, як іноді називають все того ж Швейка. Так чи інакше, а для України Швейк став своїм, а нещодавно, через 80 років після свого народження під пером Гашека, врятував один з наших поїздів, виручивши при цьому мешканців Західної України.
Втім, про це — окремо. На Львівщині (Старосамбірський район) курсував поїзд у ранзі міжнародного: Хирів (Україна) — Загуж (Польща). І все б нічого, та раптом сусіди-вирішили його зліквідувати. А пертурбація з ним лучилась така. Після того, як було відкрито Ємильницький автоперехід через українсько-польський кордон, польські залізничники визнали його неекономічним.
А тому з 10 березня ц. р. потяг "Хирів—Загуж" мав припинити свій рух — з України в Польщу і навпаки. Стурбовані мешканці Старосамбірського району зчинили тривогу. Для них то не просто залізниця — міжнародний бізнес. Правда, дрібний, "човниковий" (у Польщу одне везли, з Польщі — інше, на різниці й жили). Кинулись вони у всі двері стукати, у всі дзвони калатати, плакалися, що із втратою потяга втратили і свій, хоч і невеликий, але заробіток. Поляків це не зворушило. Зворушило їх — зовсім негадано, коли вже й надії на щасливий кінець не було, — інше. Поляки раптом згадали, що тим же маршрутом частенько користувався бравий вояк Швейк. Хай і на сторінках знаменитого роману, та все ж...
Містечко Хирів, що на річці Стривігарі (притока Дністра), вперше згадується під 1374 роком. Тривалий час було під владою шляхетської Польщі, а з 1772-го — Австрії, пізніше — Австро-Угорщини, у складі України з 1939 року. Після розпаду імперії австрійців та угорців; містечко в 1919 році захопили поляки. Ось тоді, в часи Першої світової, тим маршрутом і користувався мобілізований до австрійської армії Иозеф Швейк. А пригадавши (і серед польських залізничників виявилися шанувальники Гашекового роману), не лише відновили історичний маршрут, а й навіть продовжили його до Словаччини. Не відомо, правда, чи надовго.
Ще не так давно можна було прочитати, що сатира, "викриваючи негативні явища в нашому житті, борючись із залишками минулого, служить справі зміцнення соціалістичного ладу". Не знаю, як щодо соціалістичного ладу, а ось старосамбірцям сатира чеського письменника Ярослава Гашека таки добряче допомогла. Тепер вони не знають, як і дякувати герою сатиричного роману Гашека, якого ніхто і ніколи у вічі не бачив, бо він ніколи й не жив у реальному світі, але така вже сила мистецтва!