Ярлик на князівство (збірка)

Страница 142 из 247

Чемерис Валентин

ТЕЩА НА ІНТЕРНЕТ-САЙТІ

Як позбутися тещі, братове зяті й зятьки, питання самі знаєте, старе як світ. І в той же час вічно живуче, адже існує чи не з доісторичних часів.

Мабуть, ще звідтоді, як на просторах Центральної та Південно-Західної Європи поряд з неандертальцями з’явилися кроманьйонці — люди давнього антропологічного типу сучасного виду людини (Хомо сапієнс). А разом з ним і перші сім’ї. А вже з ними й проблеми зятів-тещ.

І звідтоді у різних століттях різних країн — все ж питання інтернаціональне, братове зяті й зятьки, — його вирішували (і вирішують), якщо виникне така нагальна і невідкладна проблема, а вона постійно виникає, — по-різному. Часом і не вельми цивілізованим способом — хто на що здатен.

Далебі нашому братові-гумористу вже аж незручно писати на цю... гм-гм... наболілу тему, адже рідко хто із сміхотворців її благополучно у своїй творчості обминув. Як, між іншим, і автор цих рядків.

І все ж, незважаючи на титанічні зусилля зятів різних епох і країн, її, проблему тещ, так і не вдалося вирішити й до сьогодні. Чи зяті всіх епох і країн були не вельми винахідливими та рішучими, чи тещі були — і є, — затятими, які вперто не бажали — і не бажають, — "вирішуватися".

От і доводиться нашому братові-гумористу знову і знову братися за перо, чи як по-теперішньому, сідати за клавіатури комп’ютера та різних там ноутбуків. Бо ж і сьогодні все ще не доведена до ладу ця животрепетна для зятів проблема. Бо й сьогодні вона вирішується часом дідівськими, кустарними способами без наукового підходу, за все тим же архаїчним принципом: хто на що здатен, хто до чого голінний та моторний. Допоки? На дворі вже трете тисячоліття нової ери, а методи як позбутися тещ все ті ж... Архаїчні й допотопні.

Аж ось — уф! — здається, діждалися. З’явився новий метод вирішення цієї вже здавалося б невирішеної проблеми. Зяті та гумористи аж пооживали: перші, щоб використати новітній спосіб, другі, аби ще і ще погуморити на цю вічну і збиту тему, але вже по-новому.

Отож, увага: в Англії, на знаменитому Інтернет-аукціоні e-Bay з’явився незвичайний лот. Якийсь тамтешній зятьок 42-х років на ймення Стів — чи не сер, бува? — виставив на продаж... власну тещу. Допекло таки серу! А втім, у вік нових технологій — нові й методи.

На сайті, як і годиться, винахідливий зять помістив фотографію своєї дорогої тещі Кароліни, котра — не без допомоги свого зятька, — потрапила в розділ "колекційних і дивних речей". До лота — як і потрібно за правилами, — додано опис того, що виставлено.

Стартова ціна всього 1 (один) фунт стерлінгів. Мабуть, тому так дешево, що теща значиться як така, "що вже була в користуванні".

Працівникам ЗМІ, а вони зацікавились таким оригінальним способом позбутися тещі, як продаж її на Інтернет-аукціоні, Стів поскаржився... Виявляється, на цей вчинок його спонукала сама Кароліна. Все було добре, жалівся зятьок, доти, доки теща жила собі за океаном у США. Тоді вона була для Стіва просто золотою і він її, навіть, заочно хвалив, вважаючи, що йому здорово повезло — він в Англії, а теща в Америці. Та це ж... Це ж мрія чи не кожного зятя — мати тещу аж за Атлантичним океаном! Але щастя, як відомо, довго не триває. Прийшло та й пішло. Так сталося й у даному випадку. Негадано теща з’явилася в Англії зі своїми бебехами і заявила — каміння з неба на голову бідного зятя! — що вона приїхала на постійне проживання до своєї дочки.

— А разом з тим і до мене, — ледь не плакав Стів перед працівниками ЗМІ. — Не посміхайтесь! Я кажу це вбивчо серйозно. Вона кожного дня намагається змінити мене, перевиховати, аби з мене, за її словами, вийшло нарешті що-небудь путнє. Але я все ще сподіваюсь... сподіваюсь, що хто-небудь забере її в мене. Вона самотня і має не такий вже й поганий вигляд. Як для самотнього чоловіка її віку — 50 років, — вона ще й нічого.... Хоч і була в користуванні, але ще може бути комусь подругою життя.

— Мене трохи засмутила моя "ціна", — в свою чергу скаржилась перед працівниками ЗМІ сама винуватиця подій. — Зятьок міг би почати торги хоч би із 100 фунтів стерлінгів. А взагалі, він, зятьок мій, теж непоганий, хоча... Дуже лінивий. Прямо ледацюга, хай дарує мені. Я не відчеплюся від нього доти, доки він сам не зміниться в кращий бік. Це моя робота і я не заспокоюся, доки не виліплю з нього бравого і голінного зятя, бо тільки такий зять достойний мене — такої тещі!

А поки що американська теща продається на Інтернет-аукціоні е-Bay і продається недорого... Спробуйте чоловіки-одинаки, кому потрібна пара. А раптом... Теща Кароліна... гм-гм... ще й нічого. Хоч і була вже в користуванні, і так дешево. Стартова ціна всього лише 1 (один) фунт стерлінгів. Чи й не гроші в наш час.

І ЗАБАГ БОЖОК ЛЮБОВІ...

Син верховного бога Зевса, розвеселий Діоніс, не удостоївся потрапити в число головних небожителів і володарів Олімпу, але від того не журився. І тим не переймався — чи й не причина для песимізму та кепського настрою! Навпаки, вельможні владики священної Гори йому заздрили. Потай, звичайно. Ще б пак! Діоніс був богом виноградарства і виноробства, тож мав завидну популярність серед простого народу. У нього завжди було що випити і чим похмелитися. Боги з цього приводу до нього частенько бігали — хильнути на дурничку.

На Олімпі Діонісу було нудно — від бездіяльності, якій віддавалися вищі боги. Завжди веселий, безжурно-безтурботний володар вин, мандруючи різними краями (аж до Індії і назад в Європу), навчав людей виноробству та веселій гульні. По сій причині й був зело популярним серед люду, хлопцем-зухом. Заодно він творив чудеса. Любив різні містифікації та розігрування. Досить йому було стукнути посохом у землю, як звідти відразу ж бив фонтан пречудового вина — пий хоч залийся!

Невгамовного веселуна постійно супроводжували такі ж сміхотливі, дещо вітряні жіночки у вінках з плюща, з тирсами в руках, із шкурами диких тварин на прекрасних тілесах, від яких чоловіки аж чманіли.

Галаслива пияцька компанія! Легка на посиденьки й заздравні тости та постійне спорожнення кубків.

А ще супутницями Діоніса були вакханки (ці й узагалі розвеселі — далі нікуди!) та менади. Всі безугаву веселилися і влаштовували хіба ж такі містерії — не життя, а міф.