ЯК Я ВИДАВАВ ГАЗЕТУ
Ще як я був на університеті, вичитав я у якійсь книжці чи часописі, що кождий порядний чоловік повинен бути хоч кілька літ редактором. Навіть король Гумберт казгів, що якби не був королем, то хотів би бути редактором. Легко-то королям говорити такі масні слова; Гумберт, певно, не чував нічого про долю руських редакторів. Та й я не знав про неї багато, а що вважав себе порядним чоловіком, то був редактором кілька літ.
Кілька літ життя в руських редакціях! Воно врешті не так багато, але все-таки досить, щоби любі земляки відобрали редакторові віру в себе. Доки я не був редактором, то був глибоко пересвідчений про свої добрі наміри, про свою чесноту, словом, про те, що я порядний чоловік. Але як я по кількох літах редакторської кар'єри зачав видавати в Чернівцях політичний дневник, то до двох літ зміркував докладно, що такий святий та божий я не є, як я собі думав; бо мої політичні противники повторяли безнастанно, що я не лише редактор, але ще й панський лакей, котрий найбільше вдоволення находить у лизанню панських лаб і ніг та наставляє руку на Тгіпк§е1с1-и, що я чийсь підніжок, неписьменний письменник, глупий патріот, зрадник, що свій народ хоче доконче втопити в ложці води, що я наймит єзуїтів, агент польської шляхти для ши-рення ягелонської ідеї, що я гадюка, яничар, донощик, блягер і т. д., а славний руський поет і політик Грубо-писький посвятив мені вкінці у гумористичній "Стрілі" геніальну епіграму:
Чи се не новий Орфей? Ні, се славний Маковей! Заспіває — чути свист, в його слові — п е с і й хист.
От ще чого мені хибувало! Таким-то дивним сотворінням буває часом руський редактор...
Всі ті свої титули я знав напам'ять, бо чув їх сотки разів і привик до них так, що слухав їх уже з таким вдоволенням, як мелодійних віршів віщого поета Грубописького про "Велику Маму". До всего чоловік привикне... у
Але прийшов раз день, і русини так мені догодили, що я почув страшний жаль до них. У "вінку такої слави", як я описав, у люту спеку липневу, колф вже ті, що "роблять" політику, відпочивали на лоні природи, а я в поті не лише чола, але цілого тіла, сидів у комнаті, мов у парні, та сповняв свій "песій" обов'язок — у таку-то днину редакційний слуга приніс мені з пошти часописи, а листонос кілька листів.
Став я читати часописи і листи і ось що вичитав у них:
1. Лист від о. пароха Лизуновича:
"Впв. пане редактор! Прошу мені посилати дальше свою газету, без котрої я не можу обійтися. Я читаю її дуже радо, але із" заплатою за минувший і теперішній рік ще почекайте. Наших москалів ви побиваєте замало. Сю породу треба знищити з лиця землі, нехай не заваджає! Люта стаття, хоч би щодня против них нам, певно, не пошкодить.
2. Отвертий лист був без підпису:
П. Т. панский лакей і донощик! Как тебе не обридло писать день в день всяческие вздоры на москалефилов! За последнюю статью ти заслугиваешь самого большого про-трепания. Вор ты и Герострат русский, какого свет не видал. Подлец!"
3. В "Батьківщині" вичитав я, що "панські лакеї вміють лише на москвофілів гавкати, хоч між москвофілами є також порядні люди, так звані "староруси", з котрих ще можуть бути руські народовці, коли тілько схочуть. А ось на польське правительство накинутися, так як ми се вміємо, то штука!.."
4. В "Ділі" товстий меценас-фейлетоніст посвятив мені такий уступ: "Жидівських сім братів Маковеїв згинули за свій нарід, дали із себе шкіру дерти і виривати язики. А наш руський Маковей умудрився і не хоче дати із себе шкіру здерти; тримається панської клямки і лиже панам ноги. Так-то низько упадає теперішня наша молодіж, що не знає ніякого пожертвування, лише аванси і посади".
Я аж за голову вхопився, прочитавши се: одно не знав я, нащо кому здалася моя шкіра, з котрої ледви чи були би хоч сильні черевики; а друге: мене просто здивував мій аванс і моя посада руського редактор а!.. Опам'ятавшися троха із надмірно сильного вражіння, бо се вже не переливки,— діло йшло про мою власну, рідну шкіру — я взяв у руки лист.
5. Лист від д-ра Льва Масненького, мого дописувателя: "Дорогий! Вичитав я нині вечером у "Ділі" напасть звісного меценаса на Вас. Не дайте відстрашити себе тим від чесної роботи, яку ведете. Не щадіть нікого, лупіть противників по головах, щоби їм аж очі заступило. Опозиційники — ідіоти! З такими людьми нема що делікатно обходитися!
Добре зробили Ви, що чіпили так "файно" о. декана Розбишацького — добре йому так! Всім се дуже сподобалося".
6. Моя газета, звернена retour ', а в ній новинка про о. декана Розбишацького, зачеркнена синім олівцем, із заміткою: "Остання підлота! На що ви зійшли, редактор?! На донощика! А ми такі надії мали на вас!"
7. Лист від читателя: "Ваші "Образки з села" прекрасні! Вони навели мене на думку, що у нас ширення антисемітизму було би дуже поплатне. Жиди з русинами не мають нічого спільного, лише визискують нас. Геть із ними до Палестини!"
8. Стаття у волоському часописі "Bukowiner Post": "Тутешні українці спровадили собі з Галичини на редактора правдиве галицьке зіленько. Сей заволока їздить разом із руськими послами по вічах і агітує проти жидів, котрі є одиноким культурним елементом по селах. Так само тепер у статтях п. з. "Образки з села" ширить він завзятий антисемітизм. Дуже сумніваємося, чи русини добре вийдуть на такій небезпечній грі".
9. Лист із села від відпочиваючого посла: "Бійтеся бога, редактор! Пощо ви помістили ці "Образки з села"? Тепер готові мене жиди з нашого клубу чіпнути у соймі. У нас ще антисемітизм не на часі, не треба дразнити жидів. Замажіть якось ту справу. На інше годжуся. Отже, ви справді по-євро-пейськи поступаєте собі, що стараєтеся станути понад обома церквами, православною і уніатською, а упоминаєтеся лише, щоби обі церкви сповняли свою задачу. Таке становище найрозумніше! І се добре, що часом духовенству виказуєте його хиби. Се у нас дуже потрібне!"
10. Лист від каноніка, що писав звичайно у "Душ-пастирі": "Ми обурені ! Ваша стаття про нові вибори до ради державної п. з. "Що робити"? написана зовсім у радикальнім дусі! Того ми по вас не сподівалися... Про нашу опозицію пишете також так, як би з нею хотіли числитися або її поважати. Се скандал! Мушу Вам признатися, що від якогось часу Ваша газета мені чимраз менше подобається. Обстаєте за православієм, а про обхід Берестейської унії і про католицьке віче подаєте лише холодні справоздання! Мусите станути виразно на католицькім становищі, против провославія; інакше на нашу поміч не можете числити.