* * *
Ляля пообідала і знову подалася надвір.
Вона повільно спускалася сходами, тримаючись рукою за поручні.
Ляля завжди повільно й обережно спускалася сходами, боячись спіткнутися, — адже вона збиралася стати балериною і берегла ноги.
Раптом вона почула вгорі голоси і спинилася. Вона впізнала голос Валькової мами. Валькова мама стояла на площадці і розмовляла з сусідкою.
Лялин тато завжди жартував з цього приводу: "О, знову зійшлися біля перелазу".
Ляля на мить згадала про це, але одразу ж забула, так привернула її увагу розмова.
— Ви знаєте, такий у мене настрій, просто жах, — говорила Валькова мама. — Покарала свого і так шкодую тепер… Не можу дивитись, як він переживає.
— А що таке?
Та розумієте, мав він сьогодні їхати з моїм братом на полювання. Так збирався, так готувався! Ви ж знаєте, що це для хлопця значить. А зранку сьогодні — завинив. Я попередила: коли ще що-небудь — не пущу. Приходжу — а мені кажуть: вікно розбив. Я зопалу й не пустила.
— Ну що ж — правильно. Треба їх виховувать… А то…
— Стривайте. Пішла я одразу (це у сусідньому дворі), дивлюсь, дійсно біля одного вікна на першому поверсі побите скло лежить. Але вікно вже засклене, замазка свіжа. Щось, думаю, швидко вставили. Пішла — дома нікого нема. А це півгодини тому пішла знову. І що ви думаєте? Просто не повірила. Дійсно працював у них сьогодні скляр. Але справа то, виявляється, давня — шибка давно була тріснута. Майстер, коли склив, вийняв її і на землі біля стінки поставив. І лишив. А Валько мій у цю тріснуту шибку і вцілив. Як це трапилось, досі не збагну. Боюсь питати, щоб ще більшої прикрості йому не завдати.
— Ви подумайте! Дійсно, шкода хлопця.
— Як він хотів, бідолаха, на це полювання, ви собі уявить не можете. Просто марив. І, головне, завжди місця в машині не було — ви ж знаєте цих мисливців! А тут і місце трапилося, і Толя, його двоюрідний брат, поїхав, а він…
Ляля слухала, затамувавши подих, і серце в неї билося, як у спійманого шкідливого кошеняти.
Потім їй враз стало холодно.
Вона подумала, що її зараз побачать. Хоч вона була на другому поверсі, а жінки стояли на площадці третього.
Та Лялі чомусь здавалося, що її обов'язково повинні побачити. От зараз підійдуть, перехиляться через поручні і побачать.
І Ляля стрімголов кинулася вниз по сходах, забувши в цю мить про те, що вона збирається стати балериною…
Вона знову залізла в кущі біля паркану і сиділа там, причаївшись.
Чого вона ховалася — вона б сама не змогла пояснити.
Їй згадалося, як зовсім недавно були татові іменини. Було багато гостей, повна кімната. Ляля любила свята. Любила, коли шумно й весело і багато людей. Ляля танцювала перед гістьми у костюмі Сніжинки — в білому марлевому платтячку і в короні з вати. Гості гучно їй аплодували, і вона була щаслива. Вона так розійшлася, що не хотіла спати. Вона б танцювала, танцювала й танцювала. Але гості хотіли співати своїх дорослих пісень і танцювати свої дорослі танці — танго, фокстроти і вальси. І мама силоміць одвела Лялю і поклала в постіль.
Як жахливо було лежати в темній кімнаті, бачити лише вузеньку смужку світла біля дверей і чути веселий галас за стіною! Ляля довго плакала і не могла заснути…
А що таке полювання? Ляля намагалася уявити собі і не могла. В уяві виникали розмальовані індійці з списами, лялькові тигри і леви з дитячих книжок і чомусь кумедне оленя Бембі. І крутилися слова пісеньки: "Враз мисливець вибігає, прямо в зайчика стріляє…"
— Ой!
Це вже було не з пісеньки. Це мимоволі скрикнула Ляля. Бо побачила, що біля кущів стоїть Валько.
Це було так несподівано і страшно, що вона спершу подумала — привиділось. Але то був живий Валько. Чому він тут опинився?
Охоплена жахом, ламаючи гілки, Ляля кинулась крізь кущі. Валько одсахнувся з несподіванки.
Ляля спіткнулася і з усього розгону гепнула на землю. Спробувала підвестися й сіла, схопившись за коліно.
Валько підійшов до неї.
Вона пригнула голову і затулилась рукою.
— Чого ти? Що з тобою? Забилася?
Ляля мовчала.
— Боляче?
Ляля заплакала.
— Ну чого ти? Ну, вдарилася? Пхе, зовсім маленька подряпина. Не плач. Хочеш, я тобі допоможу. Додому одведу. Ну, вставай.
Він заспокоював її!
Ляля ще дужче заплакала, голосно схлипуючи і не витираючи сліз.
Валько розгублено дивився на неї…
Хіба він міг знати, що вона плаче зовсім не тому, що болить коліно…