— А бачиш, які в нього довгі вуха?
Заперечити цього не можна було: факт перед очима.
— А тепер, коли можеш, доведи, що Іларіонів предок не був ослом!
Іларіон похлинувся чурчхелою і, закашлявшись, почав стріляти з рота, наче дробом, горіхами та тістом. Утамувавши свій кашель, він устав, узяв шапку й рушив до хвіртки. Потім з надією оглянувся на залишену пляшку, вернувся, налив собі горілки, за одним духом випив і мовчки пішов до виходу. І, тільки дійшовши до хвіртки, він обернувся.
— Ну, начувайся, Сліпако! — гукнув він, зачиняючи хвіртку.
Іліко тихенько хихикав, задоволено потираючи своє єдине око. Через тиждень уже було видно, що до опоросу Серапіони не більш як півмісяця. До двору Іліко потяглися покупці. Взявши у майбутнього власника поросяти пуд кукурудзи, Іліко вручав йому таку розписку:
"Я, Іліко Чигогідзе, одержав від такого-то один пуд кукурудзи і взамін зобов'язуюся видати йому одне порося (тут зазначалося, свинку чи кабанчика), після того як перестане ссати".
Завдавала клопоту лише одна обставина: всім доконче хотілося свинки, рідко хто брав кабанчика, і через це виникали нескінченні суперечки та сварки.
— Люди добрі! — вигукував Іліко страдницьким голосом. — Де ж таке чувано, щоб свиня приводила дванадцять свинок!
— Чому ж, кацо! Он у Кучулії Цінцадзе дванадцять дочок!
— Ну й ідіть домовляйтеся з Кучулією та Серапіоною, і хай Кучулія дає вам розписку. Я нічого не знаю більше!
— Іліко Чигогідзе, коли б ти був трохи молодший, вирвав би я тобі язика! — бундючився Кучулія Цінцадзе.
— А коли б я був трохи молодший, то розпоров би тебе по шву! — наступав Іліко.
Були серед покупців і такі, що виторговували не поросят, а саму Серапіону, але Іліко тверезо дивився на життя своїм єдиним здоровим оком. Він душу запродав би, а Серапіону нізащо в світі.
Один покупець із Суребі пропонував за Серапіону коня.
— Що тобі ще треба? — не одставав він від Іліко.— Даю за свиню коня, а восени привезу тобі з Суребі двісті штук ялинової дранки.
— Е, ні, дорогий Аслане! Тепер воєнний стан, і твого коня можуть забрати в кавалерію, а моя Серапіона кому потрібна?
— Слухай, Іліко, Гітлер уже на порозі! Швидше продавай свиню, а то все одно пропаде! — лякав Аслан.
— Там буде видно, дорогий Аслане. А ти не знаєш, чи не заради моєї свині Гітлер пішов походом з Берліна? — питав Іліко.
Після цього Асланові нічого не лишалося, як махнути рукою й піти.
Одного вечора Іліко прийшов до нас і скинув під мушмулою клунок з кукурудзою.
— Що це, Іліко? — спитала бабуся.
— Учора, дорога Ольго, я видав одинадцять розписок на потомство Серапіони і тепер маю одинадцять пудів кукурудзи. До осені забезпечений.
— Чому ж одинадцять? — здивувалася бабуся.— Хіба Серапіона коли-небудь приводила менше дванадцяти поросят?
— Одне порося я дарую твоєму пройдисвітові, Зурікелі. І кукурудзу теж, тут батман. Не ображайся, Ольго, шені чиріме, ти ж знаєш, як я люблю твого хлопця.
— Всевишній боже, хай упаде твоє лихо на мене, наповни дім Іліко Чигогідзе добром, помнож його рід, пошли мир і радість його нащадкам! — подякувала бабуся й поцілувала зворушеного до сліз Іліко в лоб.
— Цієї ночі ми з тобою підемо до млина, через годину зайди до мене,— сказав мені Іліко й пішов.
Уже благословилося на світ, коли я й Іліко повернулися в село. На обліплених курми деревах горлали напівсонні півні, наче змагаючись один з одним, хто голосніше кукурікне. І раптом ми почули страхітливий лемент.
— Це Машико голосить,— сказав Іліко.— Невже і вона, бідолашна, одержала сповіщення про сина?
Ми піддали ходу.
— Ой та чого ж вона, клята, відкинула ноги в моєму дворі? — приказувала Машико.— Ой та як же тепер переконати отого старого нікчему, що я зовсім не винна?!
Здивований Іліко насторожив вуха.
— Ох, боже ж мій, боже, чого ж понесло її та й у мій двір? — не переставала голосити Машико.— Та хіба ж мало їй місця у дворі Іліко Чигогідзе?
Іліко обмер і разом з борошном безсило опустився на землю. А я, кинувши клунок, побіг до садиби Машико — і очам своїм не повірив: на подвір'ї лежала, витягнувши рило, й жалісно рохкала Серапіона.
— Що сталося, Машико? — кинувсь я до розпатланої жінки.
— Та ось бачиш: пролізла крізь тин і привела неживих поросят... Скільки разів казала тому Іліко: надінь на свиню ярмо32, а то біда буде. Так ні, не послухав. Тепер нехай кусає собі лікті!..— із сльозами на очах розповідала Машико.
Посходилися сусіди — ті, хто заплатив за поросят, хто співчував потерпілим і хто хотів потішитися з чужого лиха. Останнім ступив на подвір'я Іліко. На ньому лиця не було, ї він насилу волочив ноги. Підійшовши до Серапіони, він довго дивився на неї, потім зняв шапку, кинув нею об землю й промовив:
— Оце така твоя, господи, справедливість? Совісті в тебе ні на копійку! Що ж мені тепер робити?
— А що сталося, кацо? — обізвався хтось,— Жива твоя Серапіона і через місяць буде вже поросна. Хто ж не знає її темпераменту!
На обличчях у присутніх майнула усмішка.
— А як бути з кредиторами? — тяжко зітхнув Іліко і знеможемо опустився на землю.
— Як бути? В розписці ж сказано: "Після того як перестане ссати"? От і роздай їм поросят, бо хай так лихо мене ссе, як вони захочуть ссати свою матку! — сказав Іларіон.
Усі засміялися.
— Зачекайте, люди добрі, до нового врожаю, чи то пак до нового опоросу! — попросив Іліко кредиторів.
— То як, зачекаємо? — спитав один з них.
— А що ж робити? Все одно він тепер дідька лисого поверне кукурудзу! — сказав другий кредитор. Розлігся такий регіт, що навіть Іліко всміхнувся. І в цю хвилину прибіг розлютований Серапіон Сепертеладзе.
— Слухай, Сліпако,— накинувся він на Іліко,— або зміни ім'я своїй свині, або я обом вам підсиплю миш'яку!
— Чого ти хочеш від мене, триклятий? — огризнувся Іліко.
— Чого я хочу?! По всьому селу розійшлася чутка, що Серапіон розродився мертвими поросятами, море людей зібралося коло моєї хати... Попереджаю тебе, Іліко: або зміни ім'я свині, щоб не було мені ганьби, або я рішу тебе!
Тепер разом з усіма реготав і Іліко. А Серапіона Сепертеладзе, що виривався з рук, двоє чоловіків вивели з двору Машико.
— І всі дванадцятеро — свинки! — промовив Іліко й скоса глянув на Кучулію Цінцадзе.