Хоч у цьому звіті ми й намагаємося якомога уникати непристойностей, а проте, щоб картина була повна, треба, мабуть, сказати, що вчитель релігії в пансіоні, який допустив Лені до першого причастя тільки на вимогу директриси, нестарий іще чоловік на ім'я Горн, такий самий аскетичний на вигляд, як і його колега з ліцею, давав своїм ученицям, перед тим як вони кінчали науку — наймолодші в шістнадцять років і найстарші в двадцять один,—відомості про статеве життя. Лагідним голосом, послуговуючись винятково кулінарною символікою й не дозволяючи собі бодай натяку на точні біологічні деталі, він порівнював статевий акт, який називав "необхідним засобом продовження роду", з "суницями в сметані", захоплено вигадував усе нові порівняння, що мали дати уявлення про дозволені й недозволені любощі; в його розповіді не останню, хоч і не зрозумілу дівчатам, роль відігравали "кренделі". Треба відзначити, що під час тієї лекції, коли вчителів лагідний голос із допомогою незбагненної, винятково кулінарної символіки давав їм незбагненні відомості про любощі й статеві стосунки, Лені вперше в житті почервоніла (Маргрет). Оскільки вона нездатна каятись — ця риса дуже полегшувала їй сповідь, яку вона байдуже відбувала як порожню формальність,— то, мабуть, навчальний експеримент учителя зачепив у ній якісь не відомі ще центри почуттів. Щоб склалося більш-менш правильне уявлення про відверту, пролетарську, майже геніальну чуттєвість Лені, мусимо додати: Лені не була безсоромна, а все ж той перший у її житті випадок, коли вона почервоніла, можна вважати сенсацією. Принаймні для самої Лені та раптова, мимовільна реакція була цілком несподіваною, болісною і тяжкою. Зайве тут буде ще раз наголошувати, що в ній таїлося величезної еили еротичне і сексуальне сподівання, і коли вчитель релігії в такий дивний спосіб заходився пояснювати те, що водночас звеличували як причастя і як таїнство, її обурення і збентеження вилилось у незнану їй досі форму: вона почервоніла. Заникуючись з люті, червона як рак, вона просто вийшла з класу, за що дістала нову двійку з релігії у випускному свідоцтві. А ще їй на уроках релігії без кінця втовкмачували в голову, що аж ніяк не викликало в неї захвату, назви трьох гір Європи: Голгофи, Акрополю і Капі-толію. А втім, Голгофа в її уявленні була досить симпатична гора, і з Біблії Лена знала, що то, власне, й не гора, а тільки горб і лежить він зовсім не в Європі. Беручи до уваги те, що Лені все ж таки не забула "Отче наш" та "Богородице, діво, радуйся" і часом ще навіть проказує ці молитви, що вона знає кілька уривків з інших молитов і вважає стосунки з дівою Марією за звичайну річ, може, тут буде доречно висловити припущення, що її релігійних здібностей так само недооцінили, як і її чуттєвості, і що з неї, либонь, вийшов би великий містик, якби її хист вчасно виявили й розвинули.
А тепер, нарешті, спробуймо накидати бодай начерк пам'ятника одній особі, яку вже, на жаль, не можна ні викликати, ні вислухати як свідка, бо вона померла наприкінці 1942 року за нез'ясованих досі обставин; її звело в могилу не пряме насильство, а лише загроза прямого насильства і байдужість тих, хто її оточував. Крім Б. Г. Т. і Лені, ніхто, мабуть, не любив тієї особи; навіть після пильних пошуків не вдалося з'ясувати, яке було її світське ім'я, звідки і з якого середовища вона походить. Відоме тільки, і то від кількох свідків — від Лені, Маргрет, Марії і від того Б. Г. Т., колишнього учня букініста, який вважає, що його досить називати ініціалами,— її черниче ім'я: сестра Рахель. А ще прізвисько: Гаруспіка. На той час, коли вона мала стосунки з Лені й одночасно з Б. Г Т. (1937—38 pp.), їй було десь років сорок п'ять. Сестра Рахель була дрібна, жилава (вона розповідала — не Лені, а Б. Г. Т.,— що колись навіть стала чемпіонкою "Німецької молоді" серед жінок з бар'єрного бігу на 80 метрів!); мабуть,—1937—38 pp. вона мала всі підстави не розказувати про своє походження й освіту,— вона була, як тоді казали, "високоосвічена жінка", що їй не завадило свого часу захистити дисертацію і, може, ще й другу (звичайно, під іншим ім'ям). Зріст її, на жаль, можна визначити тільки з пам'яті свідків: приблизно 1 м 60 см; вага десь біля 50 кг; коси чорні з сивиною; очі блакитні; не виключене кельтське походження, так само єврейське. Б. Г. Т., бібліотекар без диплома, що опрацьовує каталоги давніх видань у одній міській бібліотеці середнього обсягу й має деякий вплив на її комплектування, досить змарнілий як на свої літа чоловік, чемний, без особливої ініціативи й темпераменту, був, мабуть, закоханий у ту черницю, хоч різниця у віці між ними сягала щонайменше двадцяти років. Те, що йому пощастило аж до 1944 року уникнути служби у вермахті й таким чином лишитися своєрідною missinq link 1 між Лені й сестрою Рахеллю (коли його на п'ятому році війни все-таки взяли в армію, Б. Г. Т. мав уже без чогось двадцять шість років і, як він сам запевняє, був здоровий як дуб), свідчить про його впертий, цілеспрямований розум.
У кожному разі, він жвавішає, в очах його світиться майже захват, коли мова заходить про сестру Рахель. Він неодружений, не курить і, як можна зробити висновок із запахів у його двокімнатній квартирі з кухнею і з ванною, вміє чудово куховарити. Він цінує тільки давні книжки і зневажає
1 Необхідною ланкою (англ.).
нові видання: "Нова книжка — це взагалі не книжка" (Б. Г.Т.). Рано полисілий, він, мабуть, харчується добре, але одноманітно; організм його схильний до ожиріння, про що свідчить пористий ніс і підпухлості за вухами, які авт. добре розгледів під час своїх численних відвідин. Хоч з натури Б. Г. Т. не дуже балакучий, його просто годі спинити, коли мова заходить про Paxель-Гаруепіку. Лені він знає з розповідей сестри тільки як "надзвичайно вродливу біляву дівчину, яку в житті чекає багато гарного й не менше прикрого", і має до неї мрійливо-юнацьке почуття; коли б авт. на цьому залежало і коли б він сам не був закоханий у Лені, він би навіть спробував їх звести, бодай і з запізненням на тридцять чотири роки. Хоч які дивацтва (явні й приховані) властиві цьому Б. Г. Т., одне про нього можна сказати напевне: він людина вірна. Може, й самому собі також.