Щовечора виходив у море молодий Рибалка, кликав Русалоньку, випливала вона на поверхню і співала для нього. Навколо неї водили таночки дельфіни, а мартини кружляли над головою.
А співала вона дивовижну пісню. Йшлося в тій пісні про Мешканців моря, що женуть свої підводні отари від гроту до гроту і носять на плечах малечу; йшлося в ній про Тритонів із довгими зеленими бородами і волохатими грудьми, які сурмлять у великі кручені мушлі, коли Цар повз них проходжає; йшлося в ній про царський палац бурштиновий, зі смарагдовим дахом й підлогою з перлів яскравих; йшлося в ній про садки на дні моря, де гігантські ажурні коралові гілки безнастанно колишуться, мріють, а між ними рибки ширяють, як срібні пташки, й анемони туляться до скель, і у жовтих брижах піску нерестяться молоді лососі. Вона співала про велетенських китів, що припливають із північних морів, а з плавців їхніх звисають гострі крижані бурульки; і про Сирен, які обіцяють такі спокуси, що купці змушені заливати собі вуха воском, тільки б їх не чути, не стрибнути у воду і не втопитися; і про затонулі галери з високими щоглами, про замерзлих моряків, що вчепилися в снасті, і про скумбрій, які впливають у відкриті ілюмінатори і випливають звідти; і про маленьких вусоногих рачків — славетних мандрівників, що обліплюють днища суден і рушають у навколосвітні подорожі; і про каракатиць, що селяться на схилах скель, простягають свої довгі кінцівки і роблять темряву, коли забажають. Вона співала про молюска-наутилуса: у нього є власний опаловий човник із шовковим вітрильцем; і про щасливих Тритонів, які грають на арфі й здатні приспати самого Тритона Великого; про малих діточок, які сідлають здоровезних слизьких морських черепах, катаються на них верхи і регочуться; і про Русалок, які лежать у білій піні та простягають руки до мореплавців; і про морських левів з вигнутими іклами; і про морських коней із розпатланими гривами…
І коли вона співала, зграї тунців випливали з глибин послухати її, і молодий Рибалка закидав свої сіті й виловлював їх, а інших риб він протинав острогою. І коли човен його наповнювався, Русалонька пірнала в Море, усміхаючись до нього.
Проте ніколи не наближалася вона до нього так, щоб він міг її торкнутися. Часто-густо він кликав до неї та благав про це, але вона не давалася; а коли він намагався її схопити, то пірнала у воду, як морський котик, і більше того дня вже не показувалася. З кожним днем її голос звучав для нього дедалі солодше. Таким солодким був голос її, що Рибалка забував про свої сіті, про свою спритність, про свою справу. Золотоокі Тунці з червоними плавцями пропливали косяками, але він їх не помічав. Острога лежала поруч із ним забута, і плетені лозові кошики стояли порожні. З вустами, готовими до поцілунку, з очима, тьмяними від подиву, лежав він у своєму човні, і все вслухався і вслухався, поки не огортала його морська імла, поки місяць, блукаючи, не заливав сріблом його засмаглі руки й ноги.
Одного вечора від покликав Русалку і сказав:
— Русалонько, Русалонько, я кохаю тебе! Візьми мене собі за нареченого, бо я кохаю тебе.
Але Русалка похитала головою.
— Ти маєш людську душу, — відказала вона. — Якби ти відрікся од своєї душі, тоді я могла б тебе покохати.
І молодий Рибалка сказав собі: "Яка мені користь від душі? Я не можу її побачити. Я не можу її торкнутися. Я вижену її геть, і матиму щастя". У нього вихопився вигук радості, він підвівся у своєму розписному човні і простягнув руки до Русалки.
— Я прожену свою душу, — вигукнув він. — І ти станеш мені за наречену, і в глибинах Моря житимемо ми разом, і все, про що ти співала, ти покажеш мені, і все, чого ти забажаєш, я виконаю, і ми ніколи не розлучимося.
І Русалонька засміялася від радості й затулила личко руками.
— Але як мені прогнати свою душу? — крикнув молодий Рибалка. — Розкажи, як мені це зробити, і повір, я все зроблю.
— Гай-гай! Я не знаю, — зітхнула Русалонька. — Мешканці моря не мають душі.
І пірнула вона в глибину, позирнувши на нього тужливо.
І от рано-вранці наступного дня, коли сонце тоненькою смужкою, завширшки з людську долоню, піднялося над пагорбами, молодий Рибалка вирушив до будинку Священика і тричі постукав у двері.
Церковний служка визирнув через хвіртку і, побачивши хто там, відімкнув засувку та сказав:
— Заходь.
Молодий Рибалка увійшов, став навколішки на духмяний очерет на підлозі й покликав Священика, що читав святу Біблію, такими словами:
— Отче, я закохався в морську істоту, а душа заважає мені з'єднатися з коханою. Розкажіть, як мені позбутися душі, бо, правду кажучи, мені від неї ніякої користі. Яку вартість для мене має душа? Я не можу її помацати. Я її не знаю.
А Священик ударив себе в груди і заволав:
— Горе, горе, ти збожеволів! Ти об'ївся отруйним зіллям, бо душа — найблагородніша частина людини, дарована нам Богом для шляхетної мети. Немає нічого ціннішого за людську душу, жодна земна річ не варта її. Вона дорожча за все золото світу, цінніша за всі коштовності царські. Тому, сину мій, облиш і думати про таку справу, бо це гріх, якому немає прощення. А ті морські істоти, вони прокляті, і хто водиться з ними, також проклятий. Вони як звірина, що не відрізняє добра від зла, і не за них віддав своє життя наш Господь.
Очі молодого Рибалки наповнилися слізьми, коли він почув дошкульні слова Священика; підвівся він із колін і звернувся до нього:
— Панотче, фавни живуть по лісах і радіють із цього, а на урвищах морських сидять Тритони зі своїми арфами з червоного золота. Дай мені стати таким, як вони, заклинаю, бо їхнє життя подібне до життя квітів. А душа? Що душа? Який мені зиск від неї, якщо вона не дає мені з'єднатися з коханою?
— Тілесна любов гріховна, — вигукнув Священик і насупився. — Гріховні і порочні язичницькі створіння, яких Господь мимоволі допустив у свій світ. Прокляті будуть Фавни по лісах, прокляті будуть Морські співці! Я чую їх ночами, вони хочуть відірвати мене від молитов і чоток. Вони стукотять у віконце моє і регочуть. Вони нашіптують мені на вухо історії своїх небезпечних розваг. Вони зваблюють мене спогадами, а коли я молюся, перекривлюють мене. Прокляті вони, кажу тобі, прокляті. Немає для них ні раю, ні пекла, і немає їм де проставляти ім'я Господнє!