Господарі охотських гір

Страница 46 из 49

Багмут Иван

"Що повинен робити піонерський загін?" питав він сам себе, дивлячись на чистий папір. Проходили хвилини, а він не написав ще й одного пункта. Справді, що можна робити загонові в горах? Не вчитися ж грати в шашки? На лижах тутешні діти бігають краще, ніж перші лижники в них у загоні. Походи? Але тут діти в поході щодня. Розшуки корисних копалин? Немає ж геолога. Що робити піонерському загонові? От коли б тут був його шкільний загін, Юра знав би, що запропонувати до плану! Полювання на куріпок, дослідження місцевості, лижні змагання!

— Ну, як план? — усміхнувся до нього батько, помітивши, що папірець досі чистий.

— Не виходить, — розчаровано промовив Юра.

— А чому вам не влаштувати змагання на кращого лижника, на кращого мисливця?

і М

— Справді! — зрадів Юра. — Можна ще змагання на краще кидання аркана.

— Правильно!—згодився батько. — Або взяти шефство над оленятами, організувати догляд за ними.

— О! — повеселішав Юра, записуючи батькові пропозиції на папірець.— А ще що?

— Вивчити азбуку, — продовжував Зуб. — Це значно полегшить роботу вчителям, які приїдуть сюди восени.

— Читати книжки! — додав Юра, але, згадавши, що тут немає жодної книжки, охолонув.

— Пиши і це. Влітку багато дітей поїдуть на узбережжя рибалити і там виконають цей пункт. А от ще хороший пункт: скоро олені почнуть линяти, скидатимуть своє старе хутро. Оленяча шерсть дуже потрібна нашому господарству, а тут вона гине марно. Нехай піонери візьмуться за збирання шерсті.

Скоро в Юри невистачило паперу, щоб записувати все, що йому диктував батько. Хлопчик був задоволений" — піонерському загонові роботи було багато.

Чрез кілька днів Юра і Мача об'їхали всю округу і знайшли хороше, затишне місце—перший збір загону вони вирішили влаштувати біля піонерського вогнища. На збори запросили Зуба і Кузьму.

Кілька десятків юних орочів зібралися в густому лісі на березі ріки. В місячному сяйві високі модрини, обсипані снігом, стояли непорушно, ніби на урочистій варті. Спалахнуло вогнище, і все навколо раптом заграло червоними фарбами. Діти з напруженою увагою чекали початку зборів. Раніше тільки дорослі збиралися для вирішення своїх справ. А тепер і вони, орочські хлопчики і дівчатка, теж прийшли на збори, щоб вирішити свої важливі справи.

На середину кола вийшов Кузьма і сказав: — Діти! Вперше за багато років ви і ваші батьки забули про голод. Голод примушував ваших батьків працювати безплатно на куркуля. Куркуль тримав нас у темряві. Але і до нас дійшло світло з Москви! Це світло принесли нам у гори більшовики. Ленін і Сталін запалили велике вогнище Революції, що знищила все темне, все погане і освітила нам, трудящим, шлях до щасливого життя. Сьогодні ви зібралися тут, щоб стати піонерами. Що таке піонер? Піонер — це той, хто хоче стати більшовиком. Піонер — це той, хто змалку готує себе до боротьби за щастя свого народу. Діти всього Радянського Союзу об'єднані в піонерські загони. Настав час, коли і орочські діти підуть нога в ногу з дітьми всього Союзу.

Після виступу Кузьми Юра розповів про план роботи загону. Присутні охоче підносили руки, голосуючи за кожен пункт. Далі взяв слово Мача і прочитав уголос урочисту піонерську обіцянку.

— Ти будеш у нас першим піонером, — сказав Кузьма і надів Мачі на шию червоний галстук.

Один за одним діти читали піонерську обіцянку, і Кузьма надівав кожному галстук.

Веселі й радісні, діти розходилися по домівках, умовившися завтра зустрінутися, щоб почати вивчення азбуки.

Мача йшов додому мовчки особливо поважний, його обрали головою ради нового загону.

— Тепер ти великий гирбилкан, — усміхнувся Кузьма, спостерігаючи зосереджене обличчя хлопчика.

Мача промовчав, потім поважно звернувся до Зуба:

— У магазині є олівці?

— Є, — відповів Зуб.

— А то я вже думав перерізати свій надвоє, щоб' учити азбуки зразу двох, — пояснив Мача і наліг на лижі.

ДОДОМУ

Основна робота, яку намітив для Зуба Уяган, закінчувалася.

— Треба повертатися до району,— сказав одного разу Зуб до Кузьми і Гаврила.

Обидва орочі з жалем зітхнули. Зуб допомагав їм у щоденній роботі, давав поради, з'ясовував те, що було їм незрозуміло. Після його від'їзду їм ні до кого буде звернутися в складних справах.

— Залишайся у нас до весни. Скоро табуни повернуть до моря, а з ними і орочі. Покочуємо разом. Хіба в нас погано? — говорили голова кочової ради і голова колгоспу.

Зуб охоче залишився б, та в райцентрі теж людей нсвистачало. Уяган просив Зуба ■ не затримуватися в горах.

— У вас мені дуже подобається, — відповів Зуб,— але треба їхати...

Колгоспники зробили для Зуба кілька нарт, щоб скласти на них хутра, зарізали для нього найситішого оленя, подарували йому і Юрі по парі хороших лиж, підбитих камасом — хутром з ніг оленя. На таких лижах можна легко йти вгору навіть стрімкими схилами, бо шерсть, яка стирчить у один бік, не дає лижам сковзати назад.

Призначили день від'їзду. Ввечері Зуб допоміг Гаврилові підрахувати зарубки на паличках, що їх здавали голові колгоспу пастухи. Кожна зарубка свідчила про народження одного оленяти.

— Три тисячі двісті сорок шість оленят! — закінчив підрахунки Зуб і записав цифру, передавши папірець Мачі, який поки що був єдиною письменною людиною в. колгоспі. — Ще буде тисячі півтори оленят?

—■ Хочемо, щоб було, — усміхнувся Гаврило. — Ороч боїться загадувати наперед.

— Нічого, поживете в колгоспі кілька років, відчуєте свою силу, тоді не будете боятися і природи. Навчитесь примушувати природу служити людині.

Все було готове до від'їзду. Юра радів, і водночас йому було сумно. Не хотілося розлучатися з Мачею і всією дружною сім'єю колишніх наймитів, не хотілося кидати цих суворих скель і розкішних лісів, хотілося побачити, як навесні долина вкриється ніжною зеленню, як задзюрчать струмки, як олені повертатимуть назад до перевалу.

— Може ти зразу не поїдеш на "материк"? — казав Мача. — Тоді ми ще зустрінемось з тобою на узбережжі, коли прикочуємо рибалити...

Юра сидів задумливий. Хотілося швидше побачити матір. Кортіло побачитися знову і з Мачею на риболовстві.

— Ми будемо полювати на тюленів, — мріяв уголос Мача. — Я вмію ставити на них пастки. Це дуже просто. Знаєш як? Треба взяти довгу вірьовку з ланцюгом на кінці, а до ланцюга прив'язати гостру кістку. Я покажу тобі, як приготувати таку кістку. Цю кістку засовують у рот рибині, найкраще горбуші. Коли піде відплив, тоді треба забити на оголеному морському дні па-кіл і прив'язати до нього вірьовку. От і все. Приплив почнеться, і вода знову затопить дно. Тюлень шукатиме здобичі і ковтне рибину. А в рибині кістка! Ланцюга тюлень не перегризе. Тоді тільки чекай, поки знову піде відплив — тюлень сидітиме на припоні. У нас всі так ловлять тюленів улітку.