— Я цілком випадково дізнався, — сказав він, — що серед присутніх у цій кімнаті перебуває близький родич моєї патронеси. Мені довелося почути, як цей джентльмен сам назвав молодій господині цього дому імена своєї кузини міс де Бург та її матері — леді Кетрін. Які дивовижні речі часом трапляються в житті! Подумати тільки: на цьому прийомі я зустрів не кого-небудь, а самого племінника леді Кетрін де Бург! Я дуже вдячний долі, що це відкриття зробив у момент, дуже слушний для того, щоб засвідчити йому мою повагу, а саме це я зараз і збираюся зробити. Сподіваюся, він вибачить мені те, що я не зробив цього раніше. Гадаю, що моє повне незнання про цей родинний зв'язок служитиме пом'якшувальною обставиною.
— Чи не збираєтеся ви відрекомендуватися містеру Дарсі?
— Збираюсь, а що? Благатиму його вибачити мені за те, що не зробив цього раніше. Я не сумніваюся, що він і справді є племінником леді Кетрін. Гадаю, мені не важко буде запевнити його в тому, що тиждень тому її світлість почувалися прекрасно.
Елізабет намагалася відговорити його від такого вчинку, запевняючи, що містер Дарсі розцінить його звернення без попереднього знайомства як нечуване нахабство, а не як похвалу його тітоньці, і що для них обох немає ніякої необхідності виявляти ініціативу, а якщо хтось і мусить виявити її та познайомитися, то це має бути містер Дарсі — вищий за становищем.
Містер Коллінз слухав її з виразом, що свідчив про його рішучість триматися свого наміру, і, коли вона скінчила говорити, відповів їй таким чином:
— Шановна міс Елізабет, найвище у світі я поціновую вашу думку в усіх справах, що перебувають у межах вашого розуміння, та дозвольте мені сказати, що існує велика розбіжність між усталеними формами ввічливості в мирян і тими формами, котрими користуються у своїх стосунках особи духовного сану; крім того, смію зазначити, я вважаю священиків таким суспільним станом, що є рівним за шляхетністю найвищим колам королівства — звичайно, за умови дотримання належної смиренності поведінки. Тому в цьому випадку дозвольте мені керуватися повеліннями мого сумління, котрі спонукають мене зробити те, що я вважаю своїм обов'язком. Вибачте мені відмову скористатися вашою порадою, котра в усіх інших життєвих випадках неодмінно буде моїм постійним провідником, але в цій ситуації освіта і звичка до самовдосконалення роблять мене більш спроможним за таку молоду дівчину, як ви, приймати правильні рішення.
Низько вклонившись, він залишив Елізабет, аби вчинити напад на містера Дарсі, реакцію якого на аванси містера Коллінза вона спостерігала зі жвавою цікавістю і якого явно ошелешило таке звертання. Свою промову її кузен упередив низьким поклоном, і хоча Елізабет не почула жодного слова, їй усе одно здавалося, наче вона чула всю їхню розмову, бо за порухом його губ розібрала слова "вибачення", "Гансфорд" і "леді Кетрін де Бург". Їй огидно було спостерігати, як він розсипався у люб'язностях перед такою недостойною людиною. Містер Дарсі дивився на її кузена з неприхованим зачудуванням, а коли містер Коллінз нарешті дав йому можливість відкрити рота, то відповідь його була чемною і стриманою. Однак це не розохотило містера Коллінза продовжувати розмову, і під час його другої промови було видно, що чим довше він говорив, тим сильнішою ставала огида містера Дарсі, а в кінці її він лише ледь помітно вклонивсь і рушив у інший бік. Після цього містер Коллінз повернувся до Елізабет.
— Запевняю вас, — сказав він, — що я не маю жодної причини бути незадоволеним тим, як він до мене поставився. Здається, містеру Дарсі дуже сподобалася виявлена мною увага. Його відповідь була вкрай приязною, і він навіть зробив мені комплімент, сказавши, що цілком довіряє вмінню леді Кетрін розбиратися в людях і тому певен, що вона ніколи не буде робити послуги особам недостойним. Це він гарно висловився, нічого не скажеш. А в цілому він мені дуже сподобався.
Оскільки Елізабет більше не мала змоги переслідувати власний інтерес, то майже всю свою увагу вона зосередила на своїй сестрі та містері Бінглі, а породжена спостереженнями низка приємних міркувань дала їй змогу почуватися майже такою ж щасливою, як і Джейн. Вона уявила її хазяйкою цього самого будинку; настільки щасливою, наскільки це можливо у шлюбі, породженому щирим коханням. За таких обставин Елізабет навіть ладна була вподобати обох сестер містера Бінглі. Їй зовсім неважко було здогадатися, що думки її матері линули в такому самому напрямі, тому вона вирішила до неї не підходити, щоб та, бува, не бовкнула зайвого. Але коли всі сіли до вечері, то як на зло виявилося, що вони з матір'ю опинилися майже поруч одна біля одної. Їх розділяла тільки одна особа, і Елізабет роздратовано слухала, як саме з цією особою (з леді Лукас) її мати лише й говорила — вільно і відверто, — що про свої сподівання на швидке одруження Джейн із містером Бінглі. Це була тема, яка збуджувала уяву, і місіс Беннет безперестанно перераховувала сподівані вигоди такого шлюбу. Спочатку вона висловила свою втіху з того приводу, що містер Бінглі — чарівливий молодик, і що він такий багатий, і що живе він усього за три милі від них; потім розповідала, як приємно їй усвідомлювати, що двом сестрам Бінглі дуже подобається Джейн, а також бути певною, що вони прагнуть цього шлюбу не менше, ніж вона сама. Крім того, вдалий шлюб Джейн стане багатообіцяючою перспективою для її молодших сестер, тому що він дасть їм можливість спілкуватися з іншими багатими чоловіками; і насамкінець, у її віці так приємно буде мати змогу ввірити своїх іще незаміжніх дочок турботам їхньої старшої сестри, а самій не силувати себе і бувати на людях стільки, скільки їй подобається. Вихід у світ треба зробити справою, залежною від бажання, але поки що він є вимогою етикету. Та чи знайдеться людина з іще меншою, ніж у місіс Беннет, схильністю задовольнятися сидінням удома в будь-який період свого життя?! На закінчення мати побажала місіс Лукас, щоб їй так само поталанило, хоча видно було, що подумки вона тріумфально відкидає будь-яку можливість такої події.
І марно Елізабет намагалася перепинити швидкий потік материних слів чи умовити її висловлювати свою радість не таким гучним шепотом; з невимовною досадою помітила вона, що майже все сказане почув містер Дарсі, який сидів поруч із ними. Але її матір тільки вичитала їй за таке глупство і відповіла: