...Знайшла Асю i живу в неї. У нас все спiльне: i хлiб, i спогади, i надiї... Я тепер нянею в госпiталi... Скiльки поранених перебуло, i нiхто не зустрiчав Кравцова... Життя у нас, можна сказати, спокiйне... Цiлий день на роботi, а вечорами п'ємо чай..."
Висвiтлюється невеличка затишна кiмната. Стiл, стiльцi, шафа, лiжко, старий шкiряний диванчик, на вiкнах бiлi занавiски. Ася i Оленка п'ють чай, обидвi у вiйськовiй формi без погонiв.
О л е н к а. На вiйнi почувала себе певнiше, а тепер... Наче вiдстала вiд поїзда на якiйсь забутiй станцiї, без речей, без квитка, без надiї наздогнати свiй поїзд...
А с я. Кравцова шукаєш?
О л е н к а. Шукаю.
А с я. Виходить, їдемо.
О л е н к а (сумно посмiхнулась), У тупик.
А с я. Це вже на тебе не схоже, Оленко.
О л е н к а. Подумаю — рiдних нiкого — не вiриться. Наче страшний сон — нiкого! Одна! (Пауза). Невже i в тебе, Асю, нiкого? Може, десь хтось залишився? Казала ж — така велика родина...
А с я. Родина велика, дуже велика... Але i Бабин яр великий, дуже великий! Усi там... (Пауза). Ходила туди, не знаю, як сказати, — прощатися чи вiдвiдати їх.(Пауза). Приходять в Бабин яр живi, а там вони здаються теж мертвими... Глянеш — стоять скам'янiлi вiд горя. Наче пам'ятники закатованим. I вночi приходять. I я була. Нiч тодi — наче її хто вилив на землю, i вона загусла чорною смолою — непроглядна. Стою, i на мить здалося, що вони, закатованi, зi мною поряд... А може, я з ними...
Мовчать, пригнiченi спогадами. Довга пауза.
О л е н к а. Пiсля таких спогадiв, як пiсля бою, моторошно на душi.
Пауза.
А с я. Ми залишилися живi. Треба жити, будемо жити, Оленко... (Розливає чай в кухоль i чашку без ручки. Посмiхнулася). Сервiз! А до вiйни в нас дома був чайний сервiз з якогось особливого фарфору. Правда, ми його не займали, боялися, щоб не побити. Вiн стояв у буфетi, як прикраса, як ознака благополуччя.
О л е н к а. Тепер люди розумнiшi стали, не будуть набивати свої квартири дорогими меблями, сервiзами, люстрами — будуть жити простiше... вiйна навчила!
А с я. Вiйна заморозила людей, а вiдтануть, може, знову... i меблi, i люстри, i сервiзи... та й вiйна забудеться...
О л е н к а. Ми все про вiйну. Спробуємо не згадувати її хоч за вечерею... Хто знайде хорошу мирну тему, одержить у премiю грудочку цукру. Згода?
А с я. Згода.
О л е н к а. Щоб вiйною i не пахло...
Заходить Чорний — шинеля на плечах, при орденах, чуб вибився з-пiд кашкета. Оленка i Ася дивляться на нього i не вiрять своїм очам.
Ч о р н и й (обвiв поглядом кiмнату). Хороша землянка, жити можна!
А с я. Капiтан!
О л е н к а. Товаришу Чорний!..
Обидвi схоплюються, цiлують його.
Ч о р н и й. Оце атака! Вважайте, що ваша взяла! Скiльки добивався, щоб ви мене поцiлували, можна сказати, iз зброєю в руках добивався. А тут — добровiльно.
А с я. Сiдайте до столу.
Ч о р н и й. Дай опам'ятатися. Що ж це виходить? Шукав одну з вас, знайшов обох!
О л е н к а. Шкодуєте?
Ч о р н и й. Не шкодую. (Засмiявся). Але знову ж таки проблема.
О л е н к а. Знову жарти. Боже, яка радiсть! Нашого полку прибуло. (Пiдсовує стiлець). Сiдайте.
Ч о р н и й (сiдає). Може, ще раз поцiлуєте?
А с я. Обiйдешся.
Ч о р н и й. Скупою залишилася. В госпiталi знову рiжеш-кроїш?
А с я (засмiялась). Рiжу-крою!
Ч о р н и й (до Оленки). А ти?
О л е н к а. Няня.
Ч о р н и й (iмiтує голос хворого). Няня, дай утку! (Махнув рукою). Роботьонка!
О л е н к а. А ви?
Ч о р н и й. Вибираю зручну позицiю! (Жест). Це вже без мене одержала? За партизанство? Чув.
О л е н к а. Так де ж ви?
Ч о р н и й. Заїхав у село до сестри, потрудився. Хату полагодив, сарай, паркан. У колгоспi роботи — вибирай любу! А дiвчат — аж земля бiлiє вiд їх хусточок, та всi такi гарнi. Жити в селi можна... А це надумав — провiдаю однополчан.
О л е н к а. Як же ви нас знайшли?
Ч о р н и й (засмiявся). По картi.
О л е н к а. Сiдайте вечеряти. Ви ж з дороги, голоднi.
Ч о р н и й. Голодний? (Знiмає ранець). Ось у цiй торбi сало, хлiб, цибуля, навiть пшона з кiлограм. Це мене дiвчата проводжали. Плачуть i сунуть у торбу всяку всячину! Уявляєте? Торба була мокра вiд дiвочих слiз. Наче пiд дощем побувала.
А с я. Так уже й ридали?..
Ч о р н и й. Я в селi, як Онєгiн у Петербурзi. Нарозхват! Руки, ноги є, вродливий, ордени... Любили всi. (Пауза). Але я привiз себе вам! Берiть у полон.
А с я. Вiйна скiнчилась, у полон не беруть.
Ч о р н и й. Тодi зарахуйте до своєї команди.
А с я. Укомплектована.
Ч о р н и й. Побуду в резервi. (До Оленки). Кравцова знайшла? (Пауза). Я теж шукав! Трьох Кравцових зустрiв, не тi...
А с я. Мого листа одержав?
Ч о р н и й. Так точно!
А с я. Рiк мовчав?
Ч о р н и й. А що лист? Папiр. (Пауза, наче жартома). Ти любиш мене, Асю?
А с я. Допит?
Ч о р н и й. А ти, Оленко?
О л е н к а. Люблю.
Ч о р н и й. Краще б змовчала.
Пауза.
А с я. Наше мiсто сподобалось?
Ч о р н и й. Як слiпий солдат, дивиться на свiт чорнотою вибитих вiкон. (Пауза). Асю, що ти написала в кiнцi листа до мене?
А с я. Чекаю.
Ч о р н и й. Так точно! Написала, що чекаєш. I я приїхав.
А с я. Через рiк?
Ч о р н и й. Думав! Рiк думав...
А с я. Про що?
Пауза.
Ч о р н и й (майже сердито). Про життя! Ким я був на фронтi?! Командир батальйону! Капiтан! Офiцер! На рiвних з тобою! А мир зiрвав з мене погони i знову кинув у рядовi... (Схопився, виструнчився перед Асею). Рядовий Чорний! Ось хто я такий!.. Ось яке воно сволочне життя! Уже два мiсяцi, як я приїхав сюди, i працюю... Головою мiськради? Нi! Слюсарем у домоуправлiннi, ремонтую крани, водопроводи! (Посмiхнувся). Ось так, Асю Михайлiвно!.. Слюсар проводжав вас i з роботи, i на роботу. Назирцi, щоб не помiтили... А сьогоднi наче петлею мене здушило — не мiг далi i прийшов... Тiльки не здумай для годиться заперечувати... (Пауза).
А с я. Не буду.
Ч о р н и й. Тим краще... Я завтра поїду звiдси.
А с я (пауза). Щасливої дороги. Рядовий!
О л е н к а. Асю! Ти... Ти подумала?!
А с я (нiби про себе, тихо). А що думати? Я кохала його погони офiцерськi, а тепер вiн рядовий...
Чорний стоїть розгублений, потiм нiби ударила його якась думка. Схопив чашку, кухоль, виливає чай, дiстає з торби флягу, наливає Асi, Оленцi, собi в кришку з-пiд фляги, чокається з ними. Всi мовчки випили.