Голубі олені

Страница 10 из 13

Коломиец Алексей

О л е н к а (дивиться у вiкно. Не повертаючись). Але ж ви одружений, ви любите свою дружину.

Пауза.

А д в о к а т. Я думав, що любив її, — а тепер... (Завагався). Може, не треба?

О л е н к а. Кажiть!

А д в о к а т. Менi тяжко про це говорити. (Довга пауза). Але тепер я не можу дивитись, я не можу чути її голосу, її подиху... Кожен жест, кожне слово викликає в менi протест, вона стала менi... нестерпною. Це жорстоко з мого боку, але що я вдiю. (Пiдiйшов до Оленки). Не женiть мене, Олено.

О л е н к а (вiдiйшла в сторону). Я вас зрозумiла. I не осуджую вас.

А д в о к а т. Тепер я найщасливiший у свiтi. (Цiлує Оленцi руку).

О л е н к а. Не будемо критися з нашим коханням.

А д в о к а т. Моя дорога, мила Оленко!!!

О л е н к а. Сьогоднi ж, зараз пiдемо до вашої дружини i все скажемо — для чого ховати нашi почуття? Скажемо їй все...

А д в о к а т (не знає, що вiдповiсти, розгублено посмiхається). Звичайно... але... як це зробити?

О л е н к а. Ось так. Я одягаюсь, i ми йдемо до вашої дружини... У нас — справжнє кохання. (Бере з шафи пальто, одягається). Вона нас зрозумiє.

А д в о к а т (затримуючи Оленку). ...Її треба пiдготувати, в неї особливий (запнувся), не м'який характер.

О л е н к а (вже одягнена). Ви їй розповiсте про своє велике кохання так, як ви говорили менi, i вона повiрить вам.

А д в о к а т. Я?!. Розкажу... (Сiв, пiдшукує слова). Ви жартуєте?

О л е н к а (здається, на повному серйозi). Коханням не жартують.

А д в о к а т (вже з нотками роздратованостi). Так, але ж ви не дитя, щоб не розумiти складностi ситуацiї... I я не пiдготовлений до розмови з дружиною...

О л е н к а. Що ж, я розповiм сама... Не турбуйтесь, жiнки умiють говорити про великi почуття... Розповiм так, що вона — не знаю, як мене, а вас зрозумiє.

А д в о к а т (пiдвiвся, рiшуче). Цього робити тепер не будемо...

О л е н к а. Ви можете й додому не заходити... Почекайте тут, у мене, поки я повернусь. (Хоче йти).

А д в о к а т. Мiж iншим, кохання може бути без руйнування сiм'ї... Сiм'я i кохання можуть iти паралельно... паралельно. Подумайте над цим.

О л е н к а. Я так не хочу. Я свого доб'юся! Ви будете тiльки моїм!

А д в о к а т. Я лише подарував квiти...

О л е н к а. Не вiдмовляйтесь.

А д в о к а т. Бувайте здоровi...

О л е н к а. Нi-i... Нi! (Заступає дорогу).

А д в о к а т. Це вже схоже на шантаж.

О л е н к а. А кохання?

А д в о к а т. Ви мене примушуєте...

О л е н к а (весело смiється, потiм майже урочисто). Суд оголошує вирок: я звiльняю вас вiд кохання i забороняю вам на все ваше життя вимовляти це святе слово.

Висвiтлюється лист:

"Дев'яте травня. У цей день ми збираємося втрьох i святкуємо по-фронтовому... Чорний, Ася i я. I ти з нами! I стiл завжди накритий на чотирьох..."

Проповзає телеграфна стрiчка:

Всесоюзное общество Красного Креста и Красного Полумесяца Управление по розыску советских и иностранных граждан не можем установить место нахождения Кравцова отсутствием полных данных.

Кiмната. Стiл без скатертини, на столi чотири котелки, ложки, чотири вiдломлених шматки хлiба, чотири залiзних кухлi, солдатська фляга. В пляшцi напiврозквiтла гiлочка... Оленка у вiйськовiй формi з погонами лейтенанта, при орденах.

О л е н к а (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин... (Дзвiнок, Оленка здивована). Може, мiй годинник вiдстає... Але ж ми вчора, як перед боєм, звiряли з годинником Чорного. (Вiдчиняє дверi).

Заходить Федiр Iванович у формi полковника.

Ф е д i р I в а н о в и ч. Здрастуйте, Оленко!

О л е н к а (спочатку не впiзнала його). Начштабу? Федiр Iванович? Невже це ви?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?!

О л е н к а. Точно так у нас завжди починалася розмова. Добре живу!

Пауза.

Ф е д i р I в а н о в и ч. I так кiнчалась...

О л е н к а. Як ви знайшли?

Ф е д i р I в а н о в и ч. В "Пионерской правде" прочитав про злiт пiонерiв 25-ї школи вашого мiста. Там виступала iз спогадами учасниця Вiтчизняної вiйни, снайпер 346-го стрiлкового...

О л е н к а. А ви "Пионерскую правду" читаєте?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Передплачую.

О л е н к а. ...Для дiтей?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Для себе. У кожного свої дивацтва. А ви ще в армiї?

О л е н к а. Це на честь Перемоги одягла. Прямо з дороги?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Я прилетiв учора. Поки взнав вашу адресу, влаштувався в готель...

О л е н к а. Чому ж учора не прийшли?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Вже був вечiр, незручно...

Дзвiнок, Оленка вiдчиняє дверi, заходять Чорний i Ася при орденах, в погонах.

Ч о р н и й (до Оленки). Не по формi зустрiчаєте старших, лейтенанте! (Побачив полковника). Здравiя желаєм, товаришу полковник! Капiтан Чорний!.. (Обiрвав). Командир третього батальйону... Товариш начштабу! (Вiтається). Аж не вiриться!

Ф е д i р I в а н о в и ч. Мов додому приїхав. (Цiлує руку Асi). Ася Михайлiвна... Наче я вас усiх учора бачив... Всi такi молодi...

Ч о р н и й. Молодi... У нас з Асею вже солдат росте!

Ф е д i р I в а н о в и ч. Вiтаю! Жаль, що на весiллi не був.

О л е н к а. В армiї лишились?

Ф е д i р I в а н о в и ч (жест). Кадровий!

Ч о р н и й. Товаришу полковник, дозвольте. У нас заведено розпорядок — о дванадцятiй нуль-нуль за стiл... (Жест). Прошу.

О л е н к а. Запiзнюємось.

Ф е д i р I в а н о в и ч (жест у бiк стола). Наче дихнуло фронтом.

А с я. Iдея Оленки. Ми всi роки втрьох — за таким столом.

Ф е д i р I в а н о в и ч (оглядає стiл). А сьогоднi, бачу, чекали четвертого.

Незручна пауза, всi мимоволi глянули на Оленку.

О л е н к а. Вже п'ять на першу, товаришi офiцери!

Ч о р н и й (розливає з фляги, всi беруть кухлi, пiдводяться). Наш традицiйний тост. За тих, хто дарував нам перемогу...

Випивають. Тихо, схвильовано спiвають свою полкову пiсню. Темнiє кiмната, i висвiтлюється лист:

"Кравцов! Усе почалося з того, що у День Перемоги нас було четверо (крiм слова "Кравцов", усе закреслено). Пишу тобi останнього листа, я втомилась вiд чекання. ("Втомилась вiд чекання" закреслено). Ти мене зрозумiй, тяжко, нестерпно тяжко бути самотньою. Я в душi тебе нiколи не забуду. (Остання фраза закреслена). Не можу повiрити... Так сталося, приїхав фронтовий друг ("друг" закреслено). Товариш... Я про нього тобi писала — Федiр Iванович. Вiн в армiї, на Далекому Сходi, завтра я виїжджаю з ним... Прости, Кравцов! А хiба я в чому винна? Хiба я винна перед тобою? (Пiсля слiв "з ним" все закреслено). Олена".