— Я почуваюся непрацездатним,— позіхав він — Та воно й не диво. Я не сплю вже цілу вічність! Геть знемігся. Якщо зараз вилізу, свіже повітря мене вб'є!
Сказавши це, він позіхнув і захропів. Анна навіть не пробувала його будити чханням. Вона ж бо вже знала, що перевтомлений гном, розбуджений чханням, ні на що не придатний.
Останнього шкільного дня того тижня гном прокинувся самотужки.
— Уві сні сяйнула мені грандіозна ідея! — сказав він — Піди з Паном Чоловіком у кіно. Там він сидітиме поруч тебе в темряві цілі дві години. Ось коли я зможу в умовах цілковитого спокою взятися до його звивин!
І Анна запросила Германа в кіно. На суботнє пообіддя. Альма почула це й вигукнула:
— Чудово! І я піду з вами!
— Тебе не запрошують,— скривився Герман.
— Ходімо всі втрьох,— сказала Анна.— Утрьох куди веселіше!
Мама з татом були непомалу здивовані з того, що Анна запланувала на "татів-мамин-донин" вихідний похід у кіно з Германом та Альмою.
— Як же це — з таким занудою?..— спитала мама. А тато промурмотів:
— Я гадав, що цю проблему вирішено раз і назавжди!
А що тато лише промурмотів, а не спитав виразно, Анна визнала за можливе не відповідати.
Назву фільму Анна вичитала з кінопрограми в газеті: "Дік із Ду-фом в іноземному легіоні".
Анна з мамою і татом поїхали спершу до Альминого будинку по Альму. Тоді — до будинку з супермаркетом. Там біля брами вже чекав Герман. Анна з тривогою поглянула на нього: надворі-бо віяв легенький вітрець. Та Герман, дякувати Богові, не мав у вухах вати! Тато з мамою не виявили бажання дивитися "Діка з Дуфом". Вони купили в кінокасі квитки і вклали їх Анні в руку.
— Ми посидимо в сусідній кав'ярні,— сказав тато.
— Після сеансу зайдете по нас,— додала мама.
У кінозалі Герман сидів поміж Анною та Альмою. Тільки-но погасло світло, гном сказав:
— Я вирушаю! Підстав мені великого пальця!
"А що робити, як він знов заходиться стогнати й скаржитися?" —подумала Анна.
— Тоді регочися якнайголосніше,— відповів гном.— Адже ти дивитимешся фільм-комедію. Тільки регочися дужче, ніж він стогнатиме й скаржитиметься.
Анна відчула у вусі легенький лоскіт. Вона схилилася до Германа й тихенько спитала:
— Можна притулитися до тебе? Мені так краще видно.
— Авжеж, авжеж, притуляйся сміло,— сказав Герман.
Перед ними на екрані сварилися Дік із Дуфом. Глядачі сміялися. Анна косувала оком на Германове плече. Бачити гнома вона не могла — було занадто темно. Проте Герман не стогнав і не скаржився. Він дивився на екран і хихотів.
Анні набагато полегшало. "На все добре, успіху тобі й ніяких перешкод!" — подумала вона.
Але тільки-но подумала, як знову відчула у вусі легенький лоскіт, а потім враз пролунав гномів вигук:
— А, лихо його батькові! Отаке паскудство! "Що?" — злякано подумала Анна.
— У нього повні вуха камфорної олії! — простогнав гном — Повні масної камфорної олії! Я трохи-трохи не посковзнувся й не втопився в клятому мастилі.— Гном ображено засопів — Було б мені тут пробило мою останню годину!
Гном так здригнувся від огиди, що Анні аж закололо по всій голові.
"Годі тобі,— подумала вона.— Цього ж витримати несила!"
— Пробач,— сказав гном і затих. Тільки вельми жалібно зітхав. "Годі корчити комедію,— подумала Анна.— Колись же та не буде
в Германа у вухах камфорної олії! Тоді ти й зможеш зруйнувати ті лінії зв'язку, яких там наробив. Мабуть же, якихось кілька днів цей молодчага й нелюблений проживе!"
— Ти не розумієш нічогісінько! — вигукнув гном.— Ти таки геть дурна. Правду кажу!
Більше він не мовив ні слова. Чи то заснув, чи образився, чи просто дивився "Діка й Дуфа"? Анна не знала.
Після сеансу Анна з Альмою та Германом зайшли до кав'ярні по тата й маму.
Дорогою додому, коли вже розвезли по домівках Альму й Германа, мама сказала:
— А Герман зовсім не здається мені аж таким поганим. А тато додав:
— Хлопець начебто цілком пристойний. У всякому разі, приємний.
Перед шостою годиною вечора тато, мама й Анна увійшли до татового помешкання. Тато з мамою подалися до великої кімнати. Мама привезла з собою цілу паку папірців. їй треба було складати податкову декларацію, а мама не дуже в цьому тямила. Татко пообіцяв їй допомогти.
Анна сіла в передпокої до телефону. Щодня рівно о шостій вечора вона розмовляла по телефону з Петером: одного дня вона телефонувала Петерові, другого — Петер телефонував їй. Сьогодні була Петерова черга.
Ось уже п'ять хвилин по шостій, ось і десять, а телефон чомусь мовчить. Тоді подзвонила Петерові Анна — поза чергою. До телефону підійшла одна зі старших Петерових сестер.
— Знаєш, Петер не хоче з тобою розмовляти,— сказала вона. Анна так жахнулася, що навіть не спромоглася спитати, чому ж
то Петер не хоче з нею розмовляти. Але Петерова сестра сама розповіла їй чому.
— Йому сьогодні дзвонив Міхі,— повідомила вона,— і сказав, що ти тепер Германова подружка. І що ти сьогодні ходила з Германом у кіно. Ми всі йому сказали, що це дурниця! — Петерова сестра замовкла. Вона чекала від Анни пояснень. А що Анна нічого не пояснила, то Петерова сестра спитала: — Чи, може, це правда?
— Це правда, але це зовсім не те, що він думає,— відповіла Анна тремтячим голосом.
Петерова сестра зітхнула й мовила:
— Ну звісно, мабуть, треба вам із Петером залагодити все це між собою.
— Залагодити? Як? — Анна захлипала — Адже він не хоче зі мною розмовляти!
— У понеділок він прийде до школи,— сказала Петерова сестра-Загроза передачі хвороби минулася. Він знов сидітиме коло тебе за партою. Отож доведеться йому вислухати тебе — А потім Петерова сестра мовила: — Анно, не плач через цього ревнивого дурника.
Анна поклала трубку й дала волю сльозам. Вона так хлипала, що тато й мама почули аж із великої кімнати. Обоє кинулися до передпокою і в один голос запитали:
— Заради Бога, що сталося? Але у відповідь почули тільки:
— Ох, я нещасна, яка ж я не-не-нещасна! — Й більше нічого.
ПРОКИНУВШИСЬ У НЕДІЛЮ ВРАНЦІ...
Прокинувшись у неділю вранці, Анна була геть спантеличена. М'яке крісло, яке при потребі обертали на ліжко, стояло розкладене біля її постелі, і на ньому лежала мама й спала. Вона була вбрана в татову піжаму і вкрита картатим пледом. Відтоді, як мама по розлученні вибралася від тата, вона ніколи не ночувала в татовому помешканні.