— А я вже чотири рази бігала до туалету! — вигукнула мама-У мене живіт розболівся від страху за тебе!
Відразу по тому, як директорка подзвонила до тата на роботу, туди зателефонував тато. И довідався, що його сердешна доня дуже захворіла і її відпустили з уроків. Тоді тато, звісно, мерщій поїхав додому. А коли вдома він своєї Анни не знайшов, то подзвонив на радіо й забив тривогу перед мамою. І мама тут-таки урвала свою репетицію радіоп'єси й примчала додому!
— То де ж ти була, навіжена дитино?! — вигукнули тато й мама-Ми тебе скрізь шукали. Дорогу від школи сюди переміряли добрий десяток разів! Ми навіть Францові-Йозефу дзвонили!
— Я була в Германа,— сказала Анна.— Відвідини хворого. Зробила йому візит чемності.
— Чого це ти надумала відвідувати цього бевзя?! — вигукнув тато.
— Бо в нього опинилося дещо моє і мені край треба було його забрати,— відповіла Анна.
— Та ти просто геть із глузду з'їхала! — закричала мама — Бігаєш хвора казна-де!
— Я не хвора,— сказала Анна.— Воно само так вийшло.
— Що — само так вийшло?! — закричав тато.— У тебе горло болить чи не болить? Чи ти зовсім здуріла?
Анна вилізла на стілець і загорлала:
— Ану годі! Негайно замовкніть, будь ласка!
Щоразу, коли тато або мама на Анну кричали, вона вилазила на стілець і звідти починала кричати на них. На її думку, так було справедливіше. Коли вже люди горлають одне на одного, вони принаймні мають дивитися одне одному у вічі. Горлати на "дрібноту", дивлячись на неї згори вниз,— зовсім не штука! — вважала Анна.
І, як завжди, коли Анна починала репетувати на них зі стільця, тато з мамою не витримали й засміялися.
— О'кей, о'кей,— сказала мама.— Панна доня знов перемогла!
— Та я й так уже знов муркочу, немов старий котюга,— сказав тато.
Він зняв Анну зі стільця й поцілував у кінчик носа. Так, що кінчик носа у неї зробився мокрий,— а вона цього терпіти не могла.
— І що ж буде далі? — запитала мама — Здається, до того, щоб хтось ліг у ліжко й закутав горлянку оцтовим компресом, сьогодні не дійде?
— Боронь, Боже,— сказала Анна.— Я здоровісінька дитина!
-1 оце через таку брехушку довелось відпрошуватися з роботи! —вигукнули разом тато й мама.
— Будь ласка,— сказала Анна,— якщо вже ви сьогодні відпросилися з роботи через хвору Анну, то проведіть увесь цей вільний час із Анною здоровою!
— А як саме? — спитав тато.
— А де саме? — спитала мама.
— Байдуже, як і де,— сказала Анна — Наприклад, просто пограймось у що-небудь.
— Може, в "квартет-утрьох"? — спитав тато. У цю гру він грав залюбки.
— Може, в "не забудь!"? — сказала мама. В цій грі вона завжди вигравала.
— У "тата-маму-дитину",— сказала Анна. Тато з мамою зітхнули.
Анна вказала на маму.
— Ви обіпнетеся фартухом і готуватимете нам бобовий гуляш з ковбасою. Всі продукти для цього в нас є.
Потім Анна вказала на тата:
— А ви сядете у вітальні, читатимете газету й лаятимете уряд. Насамкінець вона тицьнула в груди себе:
— А я прибігатиму то до вас, тату, то до вас, мамо, й страхітливо дзвонитиму вам будильником.
— Якась безглузда гра! — промурмотіла мама.
-1 потім, я вже лаяв уряд за сніданком,— промурмотів тато.
— Але це моя улюблена гра,— заявила Анна.
— Ну, коли так, то починаймо,— сказали тато й мама і взялися одне — за фартух, а друге — за газету.
ЯКБИ АННА НЕ ЗБУДИЛА ГНОМА...
Якби Анна не збудила гнома чханням, той, мабуть, спав би ще цілі тижні. Та Анна дала йому спочити лише чотири дні. їй кортіло врешті-решт дізнатися достеменно, що ж саме довелося побачити гномові у Германовій голові і чи з'ясував він, чому Герман був такий капосний зануда.
-О, Господоньку! — сказав, позіхнувши, сколошканий зі сну гном.— У черепі в Пана Чоловіка — суцільний жахливий хаос. Усе там здригається й тремтить, зблискує і тріскоче, плаче-стогне й стугонить, гризе, пиляє й звискує. Скласти собі цілісну думку про цей мозок неможливо! Одне ясно: цей хлопець почувається нещасним, справжнім бідолахою! І вважає, що мусить чинити повсякчасний опір підлості всіх інших дітей.
Анна зітхнула.
— То виходить, уся твоя праця — котові під хвіст? — запитала вона.
— Я й сам гаразд не знаю,— відповів гном.— Та, в кожному разі, я спробував дещо підправити в цьому черепі, змінити полярність деяких зв'язків і прокласти одну нову лінію. Побачимо, чи це щось допомогло.
"Допомогло, аж нікуди! — подумала Анна— Коли ми грали у "відьмака", твій Пан Чоловік був такий самісінький капосний зануда, як і завжди, нітрохи не кращий!"
— Що ж,— сказав гном,— може, моє недолуге порання у його голові дасть якісь наслідки аж згодом. Можливо, та нова лінія, що я проклав, ще має вкоренитися у його мозок. Може, звідтам, де я спробував дещо підправити, спершу мають зійти крихітні цятинки іржі. Не завжди все поліпшується враз, так би мовити, другого ж дня. Іноді це триває довгенько.
"Твої слова — та Богові у вуха!"— подумала Анна. Великої надії на те, що гном має слушність, у неї не було.
— А коли ж Пан Чоловік знову прийде до школи? — спитав гном.
"Мабуть, наступного понеділка,— подумала Анна — Вчора до школи завітала його мати. Вона сказала, що йому вже зовсім добре, але треба ще зробити медичне обстеження. Вона водить його від лікаря до лікаря, бо це ж ненормально, що в її дитини ні звідси, ні звідти починає так боліти в голові, а тоді враз цей біль як вітром звіяло!"
Гном засміявся:
— Ну то я дуже радий, що вибрався з тієї голови, поки її не взяли на рентген та на всілякі електронні вимірювання.
— Хіба тебе знайшли б? — спитала Анна.
— Ані гадки,— відповів гном — Такого досвіду в мене ще нема, і, правду сказати, мене він не дуже й цікавить.
Аж тут гном знову відчув, що втомився. Він, щоправда, ще так-сяк бадьорився, поки виконував із Анною її домашнє завдання з арифметики, хоча вже й тоді раз у раз позіхав, а тільки-но Анна згорнула зошита, він промимрив:
— Я на хвилинку задрімну.
І заснув, як Анна ще й зошита в ранець не поклала.
Анна цим не дуже й зажурилася. Вона саме зібралася перевідати Петера. У нього був день народження. У гості він запросив саму лише Анну, й більш нікого! Анна дуже тим пишалася. А гном на Пе-терів день народження їй нітрішечки не був потрібен.