Генерал

Страница 12 из 22

Багряный Иван

10

КАПЕЛЮХ радісно:
— Ну, ось і він!.. (Та й напоровся на Сашкови очі. Здивувався Оглянув, як той стоїть в розгубленій позі, тримаючи гармонь в одній руці, що, розтягаючись на весь міх, пищить наростаючим тоном).— А це хто?.. Чудо двадцятого віку?!?

(Гармонь зареагувала другим здивованим голосником, зачепившись за халяву).

САШКО насупився, як туча, оговтавшись:
— Так точно!.. А ви — (кивнув на обох презирливо, зловісно).

— Хто такі будете? (Кинув гармонь на лаву — вона люто гаркнула всіма голосами, впавши).

КАПЕЛЮХ не зважаючи вже на Сашка, до Данила:
— А, дружище!.. Скільки літ! Скільки зим!..

(Сашко тим часом тяжким кроком зайшов наперед, до столу і став дивлячись понуро, по-енкаведівськи примруживши очі).
КАПЕЛЮХ:
— Ну, здоров, дружище!!.
ДАНИЛО звівши на Капелюха грізний, маніякальний погляд, дивиться хижо... "А-а-а..." — І враз люто кулаком по столу:
— До лампочки!!. (Аж Капелюх шарпнувся, а з ним і обидва новоприбулі, перезирнулись. А лейтенантик біля дверей злорадно потер руки і підморгнув):

ЛТ-НАТНИК про себе:
— Хе-хе... Це тобі Енкеведе, а не бал з дєвочками...
КАПЕЛЮХ.
— Хе-хе... Впізнаю, впізнаю, дружище, по словах, по цій самій "лампочці", що означає — дурниці мели до лампочки, сіреч — як об стіну горохом... Хе-хе...
ДАНИЛО (категорично)
— До лампочки!.. (Ще й кулаком по столу). Говори! Говори, гад!..

КАПЕЛЮХ розгубився, озирнувся:
— Та ти що?.. Та бог з тобою... Обпився мо?.. Це ж я — генерал Сльозкин, а це полковник...

САШКО понуро, тяжко, акомпануючи собі носком чобота:
— Так що говори — чого з фронту втік!?

КАПЕЛЮХ спалахнув:
— Ти... Ви... Ви мені не тикайте. Ви щенюк. Молокосос.

САШКО скривився, і так само понуро:
— Ей ти!.. Єрой!.. Комедію тут ламаєш. "Єнєрал". Що, в тебе це на лобі написано?.. Ха! Якої це часті на тобі уніформа?.. (Визвірився) — Ти знаєш, куди ти потрапив? (Враз скажено) — Як стоїш?!. Перед ким стоїш?!.
(Всі злякано стали струнко).

— Ну от... Руки як тримаєш?! Га?! Тут тобі ЧЕКАОГЕПЕУ, а не шинок.

КАПЕЛЮХ беручи, як і всі, руки назад по-арештанськи:
— Дозвольте...

САШКО
— Не дозволяю!..

— ... Я ...Я генерал...

— Хоч японський імператор. Раз ти потрапив до ЕНКЕВЕДЕ — значить не ти тут командуєш. Пойняв? Раз тебе сюди привели — значить так треба. Чого тебе сюди привели?..

— А, Боже... Таж це непорозуміння... Товаришу Попов!

САШКО перебиваючи:
— Мовчать!!. (Важко карбуючи слова ногою) — В ЕНКЕВЕДЕ не буває непорозумінь. Раз тебе заарканили — значить так треба. Заробив. А от, що ти за "непорозуміння", то ми зараз будемо бачити. (Гримнув) — Руки! Руки як тримаєш!? Ти не на параді, а на допиті, арештанська ти пико!...

ДАНИЛО:
— Фашист!.. Гад!.. Враг народа!.. Колись!

(Всі, попустивши було руки, знову хапливо беруть їх назад, перелякані).
САШКО:
— Чув?.. Ха, ще й ламається, як панський бублик... Цікавий ти будеш, як ми будемо тебе "розколювати". Знаєш, що то таке?

КАПЕЛЮХ благально:
— Це ж непорозуміння... (береться за голову і крутить нею, пригноблений, шепоче — "Так, так... З НКВД кепські жарти, фу— у..") — Помилка якась. Я ж генерал....
САШКО:
— Та видно... (оглядає глузливо з ніг до голови).— Але хоч би ти був сам японський імператор (тяжко) — раз ти фронту втік, раз ти дезертир, — то ти є сволота і враг народа.

ДАНИЛО в нікуди:
— Фашист!!. Мовчати!!.
САШКО:
— От! І мовчи, як риба. А говори тоді, як тебе питають і так, як тебе питають. (Презирливо). Вчити його ще треб Молокосос. Нюні вже розпустив тут... Ти ще й пісі захочеш. Почекай.

КАПЕЛЮХ плямкає тремтячими губами, щось хоче і не може сказати...

ДАНИЛО злорадно:
— А-а-а... Ха-ха-ха!! Ух ти., (до машинки) — Москва сльозам нє вєріт!
САШКО:
— Чули?.. (удає, що щось шепоче до Данила. Потім листає папери із значущою міною. Про себе): — "Так, так..."

(Лейтенантик з ентузіазмом потирає руки:
— "Буде орденок..."

Дає якісь розпорядження, відхиливши двері, і знову слухає):
ХУСТКА до Капелюха пошепки, поводячи плечима:
— Ну от... От, бачите?.. Казав же я вам: тікаймо туди...Як інші... Як той генерал Волосянкін, чи як його... Втікли б до німців... Треба рятуватись самим і рятувати Вітчизну від таких... Хіба ми з вами не говорили про це, не мріяли?.. А?..

КАПЕЛЮХ:

— Ух-х... (розгублений тремтить). Так, так... Він славиться своєю жорстокістю... Але ж друг!.. (Здивовано). Та він же сам... Я ж з ним був домовився — разом при нагоді здаватися й переходити...
ХУСТКА:

— Та що Ви-и-и?! Як, і він?!
КАПЕЛЮХ:

— Е-е... Нічого ви не розумієте. Ви ж знаєте — Ягода, Єжов та інші... хіба це не повчально було? Така й його перспектива, бо... Зачароване коло. І от — втекти з цього кола... Зробити кар'єру... Але він от...
ХУСТКА:

— Так, так. Він вас зрадив. Спровокував... Чекіст є чекіст.
КАПЕЛЮХ підозріло:

— Але... Щось... Щось мені здається підозрілим... Ніби він і не він... фуу, я, здається, збожеволів уже.
САШКО:

— Ей! Що ви там, контра, нюхаєтесь?!.
ТИП В КУЦИНІ:
(він дослухався пильно до розмови двох своїх колег. А тоді до Сашка).
— Товаришу майор!.. Товаришу майор!..

САШКО здипвався — до кого б то він? — та погляд його впав на табличку на стіні, що сам намалював, і Сашко посміхнувся про себе. Нахмурився:
— Ну?..

ТИП гаряче, трохи не вискочить з шкіри, по-підлабузницькі:
— Дозвольте мені слово! Дозвольте мені слово!..

— Ну, говори.

— Змова!.. Заговор!..

— Гм... Ану відійдіть окремо. Можете руки тримати вільно. В чім справа?

ТИП захлинаючись:
— Змова!.. Вони збіралися убити вождя і перейти до фюрера...
САШКО:
— А-а-а...

ТИП захлинаючись:
— І клевета!.. Вони кажуть, що сам генерал хотіли перейти з ними...
САШКО:
— Умгу-у... А ти хто? (Оглядає типа критично).
ТИП:
— Я начальник спецчасті при батальйоні 46-ї дивизії... (Засоромився свого вигляду). А це я так... розумієте... Для маскировки по долгу служби... І завдяки цьому я от викрив їх!.. Я начальник спецчасті.