— Так буде краще, пане професоре, — порадив брудний Вуд, ледве стримуючи усмішку, дарма що його ловець дістав травму. — Як ти класно впіймав його, Гаррі! Як ефектно! Поки що це твоє найвище досягнення!
Крізь цілий ліс ніг довкола нього Гаррі помітив фреда і Джорджа Візлі, що запихали скаженого бладжера в коробку. Той і досі відчайдушно пручався.
— Відступіть! — звелів Локарт, закотивши рукави своєї зеленої, мов нефрит, мантії.
— Ні, не треба! — ледь чутно попросив Гаррі, але Локарт уже махнув чарівною паличкою, а ще за мить скерував її просто на його руку.
Гаррі відчув, як з його плечем, а тоді й з усією рукою аж до нігтів відбулося щось дуже дивне і неприємне. Було таке враження, ніби з руки випустили повітря. Він не наважувався глянути, що сталося. Заплющив очі й відвернувся, але, почувши, як зойкають учні і як нестямно заклацав фотоапаратом Колін Кріві, збагнув, що найстрашніше таки сталося. Його рука вже не боліла, але тепер він навіть не відчував, що має руку.
— Ох!.. — зойкнув Локарт. — Ти ба! Що ж, іноді трапляється й таке. Але найголовніше — кістки вже не зламані. Ось що треба мати на увазі… Гаразд, Гаррі, тепер можеш іти до шкільної лікарні. Агов, містере Візлі, міс Ґрейнджер! Може, ви заведете його? Мадам Помфрі зможе… е е… трохи тебе підправити.
Підвівшись, Гаррі почувався немов перекривленим. Набравши повні груди повітря, він глянув на свій правий бік. Від побаченого він знову мало не знепритомнів.
З під мантії визирало щось схоже на товсту гумову рукавичку тілесного кольору. Гаррі спробував поворушити пальцями. Анічогісінько!..
Локарт не зцілив йому кісток. Він їх просто ліквідував.
*
Мадам Помфрі аж ніяк цьому не зраділа.
— Ти мусив відразу йти до мене! — обурювалася вона, тримаючи жалюгідний, обм'яклий залишок того, що півгодини тому було нормальною рукою. — Вправити кістки я можу за секунду, а от відростити їх!..
— Але ж ви зможете це зробити, правда? — жалібно запитав Гаррі.
— Звичайно, зможу, але це болюча процедура, — похмуро відповіла мадам Помфрі, кидаючи Гаррі піжаму. — Мусиш залишитися тут на ніч.
Герміона зачекала за завісою, а Рон допоміг Гаррі вдягнути піжаму. Було нелегко запхати в рукав руку без кісток, вона була немов гумова.
— Герміоно, як ти можеш захищати того Локарта, га? — запитав Рон крізь завісу, пропиха ючи крізь манжет розм'яклі пальці Гаррі. — Якби Гаррі хотів лишитися без кісток, він би сам про це попросив.
— Кожен може помилитися, — відповіла Герміона. — Але ж рука тепер не болить, правда, Гаррі?
— Ні, — втішив її Гаррі, — вона взагалі не діє. Він упав на ліжко, а рука безпорадно хляпнулася біля нього.
Герміона і мадам Помфрі зайшли за завісу. Мадам Помфрі тримала велику пляшку з написом "Косторіст".
— Матимеш тяжку ніч, — попередила вона, наливаючи в мензурку паруючу рідину і подаючи її Гаррі. — Вирощування кісток — не вельми приємна штука.
Неприємним був і сам косторіст. Зілля обпалило Гаррі рота й горлянку, і він почав кахикати й захлинатися. Нарікаючи на небезпечні види спорту і невдатних учителів, мадам Помфрі відійшла.
Рон з Герміоною допомагали Гаррі запивати ліки водою.
— А все ж ми виграли! — сказав Рон, засяявши усмішкою. — І як ти піймав його! А Мелфой який став! Здається, ще трохи — і вб'є тебе!
— Хотіла б я знати, як він зачарував того бладжера, — похмуро озвалася Герміона.
— Можна додати це до списку запитань, які ми поставимо йому, коли вип'ємо багатозільну настійну, — запропонував Гаррі, лягаючи на подушки. — Сподіваюся, вона приємніша за цю гидоту!..
— Особливо, якщо в ній будуть частинки сли зеринців! Ти, мабуть, жартуєш, — скривився Рон.
Тієї миті раптово відчинилися двері лікарняної палати — то прийшли перевідати Гаррі брудні й мокрі, як хлющі, члени ґрифіндорської команди.
— Неймовірний політ, Гаррі! — палко вигукнув Джордж. — Я щойно бачив, як Маркус Флінт лаяв Мелфоя. Мовляв, снич у нього на голові, а йому й байдуже!.. Мелфой так то вже скривився!..
Гравці принесли печиво, цукерки і пляшки з гарбузовим соком. Тільки но вони обступили Гарріне ліжко й налаштувалися на непогану вечірку, як До палати вбігла мадам Помфрі:
— Хлопцеві потрібен спокій, у нього має вирости тридцять три кістки! Геть звідси! ГЕТЬ!..
І Гаррі лишився на самоті з пекучим болем в обм'яклій руці.
*
Минуло кілька годин, і Гаррі раптом прокинувся серед суцільної темряви, зойкнувши з болю: йому здавалося, ніби в його руці повно великих скалок. Якусь мить він думав, що саме це його й розбудило. А тоді перелякано збагнув, що хтось у темряві витирає йому губкою чоло.
— Іди геть! — крикнув він, але потім упізнав: — Добі!
Вирячені, завбільшки з тенісний м'яч, очі ельфа домовика приглядалися в пітьмі до Гаррі, а його довгим загостреним носом стікала самотня сльоза.
— Гаррі Поттер повернувся до школи, — жалібно прошепотів він. — А Добі не раз попереджав Гаррі Поттера. Ох, паничу, чому ви не послухали Добі? Чому Гаррі Поттер не вернувся додому, коли спізнився на поїзд?
Гаррі присів на подушках і відхилив губку.
— Що ти тут робиш? — запитав він. — І як ти довідався, що я спізнився на поїзд?
Вуста Добі затремтіли, і Гаррі раптом щось запідозрив.
— Це був ти! — поволі вимовив він. — Ти зробив так, щоб та перегородка нас не впустила!
— Звичайно, паничу, — зізнався Добі, енергійно киваючи головою й ляскаючи вухами. — Добі сховався і стежив за Гаррі Поттером, запечатав вихід, а тоді Добі мусив покласти руки під праску, — він показав Гаррі десять довгих забинтованих пальців. — Але Добі було байдуже, паничу, бо він думав, що Гаррі Поттер у безпеці, Добі ніколи і в гадці не мав, що Гаррі Поттер потрапить до школи іншим шляхом!
Добі погойдувався назад і вперед, хитаючи своєю бридкою головою.
— Добі був такий приголомшений, коли почув про повернення Гаррі Поттера до Гоґвортсу, що спалив обід свого господаря!.. Добі ще ніколи так не шмагали, пане!..
Гаррі знову впав на подушки.
— Через тебе мене з Роном мало не вигнали зі школи! — розлючено сказав він. — Краще, Добі, забирайся, поки не відросли мої кістки, бо я тебе задушу!
Добі криво усміхнувся.
— Добі звик, що йому погрожують смертю, паничу. Вдома Добі по п'ять разів на день чує такі погрози.