— Де він?
— Das weib ich nicht! Він виїхати! Я не знати, я не знати!
Він підняв паличку. Вона закричала. У коридор вибігло двоє маленьких дітей. Вона спробувала затулити їх руками. Спалахнуло зелене світло...
— Гаррі! ГАРРІ!
Він розплющив очі; сповз на підлогу. Герміона гатила в двері.
— Гаррі, відчини!
Він зрозумів, що, мабуть, кричав. Підвівся і відчинив. Герміона одразу ввірвалася у ванну, ледь не втративши рівноваги, і підозріло роззирнулася довкола. Рон забіг за нею й розгублено почав тицяти чарівною паличкою в кожен куток прохолодної ванної кімнати.
— Що ти тут робив? — суворо запитала Герміона.
— А що тут, на твою думку, роблять? — з удаваною бравадою відповів він.
— Ти верещав, наче тебе різали! — пояснив Рон.
— Та ну... Мабуть, задрімав чи...
— Гаррі, не треба мати нас за дурнів, — глибоко вдихнула Герміона. — Ми ще внизу зрозуміли, що в тебе заболів шрам, бо ти став білий, як стіна.
Гаррі сів на краєчку ванни.
— Що ж. Я бачив, як Волдеморт убив якусь жінку. Тепер, мабуть, уже повбивав усіх її рідних. Хоч йому це було ні до чого. Просто вони, як тоді Седрік, опинилися не там...
— Гаррі, не допускай, щоб таке повторювалося! — Герміонин голос луною пронісся по ванній кімнаті. — Дамблдор хотів, щоб ти захищався блокологією! Він вважав, що цей зв'язок небезпечний... Гаррі, цим може скористатися Волдеморт! Що доброго в тому, щоб бачити, як він катує і вбиває, чим це допоможе?
— Зате я знаю, що він робить, — пробурмотів Гаррі.
— То ти навіть не намагаєшся його заблокувати?
— Герміоно, я не можу. Ти знаєш, що я поганий блоколог, у мене це ніколи не виходило.
— Бо ти не старався! — палко заперечила вона. — Я не розумію, Гаррі... тобі що, подобається мати цей особливий зв'язок, чи спорідненість, чи що там воно...
Вона затнулася від погляду, який він на неї кинув, коли підвівся.
— Подобається? — тихо перепитав він. — А тобі б таке сподобалося?
— Я... ні... вибач, Гаррі, я не хотіла...
— Я це ненавиджу! Ненавиджу, що він може влазити в мене, що я мушу бачити його, коли він найстрашніший. Але я цим скористаюся.
— Дамблдор...
— Забудь про Дамблдора. Це мій вибір, а не когось іншого. Я хочу знати, чому він полює на Ґреґоровича.
— На кого?
— Це закордонний майстер чарівних паличок, — пояснив Гаррі. — Він зробив Крумову паличку, і Крум вважає його генієм.
— Ти ж нібито сам казав, — утрутився Рон, — що Волдеморт тримає десь під замком Олівандера. Якщо він уже має одного майстра паличок, навіщо йому інший?
— Може, він згоден з Крумом, може, думає, що Ґреґорович кращий... або думає, що Ґреґорович зуміє пояснити, що вчудила моя чарівна паличка, коли він за мною гнався, бо Олівандер цього не знає.
Гаррі глянув у тріснуте запорошене дзеркало й побачив, як Рон з Герміоною в нього за спиною обмінюються скептичними поглядами.
— Гаррі, ти постійно кажеш про те, що вчудила твоя паличка, — сказала Герміона, — але ж це ти її змусив! Чому ти ніяк не хочеш повірити у власну силу?
— Бо я знаю, що то був не я! І Волдеморт це знає, Герміоно! Ми обидва знаємо, що сталося насправді!
Вони гнівно дивилися одне на одного. Гаррі розумів, що він Герміону не переконав, і що вона зараз шукає аргументів і проти його теорії про власну чарівну паличку, і проти того, що він дозволяє собі проникати у Волдемортів мозок. На щастя для Гаррі, в розмову втрутився Рон.
— Облиш його, — порадив він їй. — Хай робить, що хоче. Але якщо ми збираємося завтра бути в міністерстві, то зараз треба ретельно обміркувати план.
Герміона дуже неохоче погодилася відкласти розмову на пізніше, хоч Гаррі не сумнівався, що вона знову накинеться на нього за першої-ліпшої нагоди. Та поки що вони спустилися в підвал на кухню, і Крічер нагодував їх тушкованим м'ясом та пирогом з мелясою.
Вони полягали спати пізно вночі, кілька годин провівши за обговоренням свого плану, аж доки вивчили його назубок і могли переказувати одне одному дослівно. Гаррі, що спав тепер у Сіріусовій кімнаті, лежав у ліжку, спрямувавши світло чарівної палички на стару фотографію батька, Сіріуса, Люпина та Петіґру, і ще хвилин з десять бурмотів собі під ніс деталі плану. Проте, погасивши чарівну паличку, він думав не про багатозільну настійку, батончики-блювончики чи темно-сині мантії працівників технічної служби. Він думав про майстра чарівних паличок Ґреґоровича і чи довго той зуміє ховатися від Волдеморта, котрий так наполегливо його шукає.
Світанок настав непристойно швидко.
— Жахливий вигляд у тебе, — привітався Рон, коли зайшов у спальню будити Гаррі.
— Це ненадовго, — позіхнув Гаррі.
Герміону вони знайшли на кухні. Крічер подав їй каву й гарячі булочки, і вона снідала з тим маніакальним виразом на лиці, що його Гаррі зазвичай пов'язував з наближенням екзаменаційної сесії.
— Мантії, — ледь чутно сказала вона, реагуючи на їхню появу нервовим кивком голови і продовжуючи порпатись у вишитій бісером сумочці, — багатозільна настійка... плащ-невидимка... детонатори-приманки... про всяк випадок для кожного з нас має бути по два... батончики-блювончики, пампушечки-зносаюшечки, видовжені вуха...
Вони похапцем проковтнули сніданок і пішли нагору, а Крічер довго кланявся їм услід і обіцяв до їхнього повернення приготувати біфштекс та пиріг з нирками.
— Дай йому, Боже, здоров'я, — ніжно сказав Рон. — А я ще колись фантазував, що гарно відтяти б йому голову й почепити на стіну.
Надзвичайно обережно вони вийшли на ґаночок перед дверима. З того боку вкритої ранковою імлою площі стежили за будинком два смертежери. Герміона спершу роз'явилася з Роном, а тоді повернулася по Гаррі.
Після короткого проміжку темряви й душняви Гаррі опинився в крихітному провулочку, де, за планом, мав початися перший етап їхньої операції. Там не було нікого й нічого, крім кількох великих баків для сміття. Перші міністерські працівники раніше восьмої години не з'являлися.
— Ну що ж, — зиркнула на годинник Герміона. — Вона має тут бути хвилин за п'ять. Коли я її приголомшу...
— Ми знаємо, Герміоно, — буркнув Рон. — Але мені здавалося, що перед тим, як вона прийде, нам треба відімкнути двері...
Герміона аж пискнула.
— Я трохи не забула! Відійдіть...