— Геть... від... неї! — закричав Рон. Звук ударів кулаками по тілу годі було з чимось переплутати. Рон застогнав від болю, а Герміона крикнула:
— Не займайте його, не рухайте!
— Твоєму кавалерові буде ще гірше, якщо він виявиться в моєму списку, — пролунав до жаху знайомий хрипкий голос. — Дуже приємна дівчинка... яке задоволення... я так люблю м'якеньку шкірку...
Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос — Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.
— Обшукати намет! — звелів інший голос.
Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона. Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.
— Ану глянемо, хто тут у нас, — пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.
— Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?
Гаррі відповів не зразу.
— Я тебе питаю, — повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся, — що сталося?
— Ужалило, — пробурмотів Гаррі. — Щось мене вжалило.
— Ага, схоже на це, — пролунав другий голос.
— Як твоє прізвище? — прогарчав Ґрейбек.
— Дадлі, — відповів Гаррі.
— А ім'я?
— Я... Вернон. Вернон Дадлі.
— Перевір список, Скабіор, — розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона. — А ти хто, рудий?
— Стен Шанпайк, — відповів Рон.
— Так ми й повірили, — сказав чоловік на прізвище Скабіор. — Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.
Знову почувся глухий удар.
— Я... Б-барді, — застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові. — Барді Відлі.
— Візлі? — проскреготів Ґрейбек. — То ти пов'язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й сам не бруднокровець. І нарешті, твоя юна гарненька подружка... — Він це сказав так пожадливо, що в Гаррі мороз пройшов по спині.
— Не спіши, Ґрейбек, — застеріг Скабіор, а інші загиготіли.
— Ой, та я ще не кусаю. Ану, чи пригадає вона своє ім'я швидше за Барні. Ти хто, симпатюля?
— Пенелопа Клірвотер, — відповіла Герміона. Голос її, хоч і повний жаху, звучав переконливо.
— Який твій Кровний статус?
— Напівкровна, — сказала Герміона.
— Легко перевірити, — втрутився Скабіор. — Але, судячи з вигляду, уся ця шпана ще мала б ходити в Гоґвортс...
— Ми по'инули ш'олу, — пояснив Рон.
— Покинули, рудий? — перепитав Скабіор. — І що, надумали піти в турпохід? І так собі, для хохми, назвати ім'я Темного Лорда?
— Де 'ля 'охми, — заперечив Рон. — Випа'ково.
— Випадково? — Усі аж зігнулися з реготу.
— А ти знаєш, Візлі, де полюбляють називати ім'я Темного Лорда? — прогарчав Ґрейбек. — В Ордені Фенікса. Ці слова щось для тебе означають?
— Ні.
— А вони там не виявляють належної пошани до Темного Лорда, тому на це ім'я накладено табу. Ми вже так вирахували кількох членів Ордену. Але побачимо. Зв'яжіть їх разом з іншими двома затриманими!
Хтось схопив Гаррі за волосся, поволік, примусив сісти, прив'язав спиною до інших спин. Гаррі усе ще був напівсліпий і майже нічого не бачив набряклими очима. Коли чоловік, що його зв'язував, відійшов, Гаррі зашепотів до інших бранців.
— Хтось має чарівну паличку?
— Ні, — озвалися Рон і Герміона по обидва боки від нього.
— Це все я винен. Я назвав його ім'я, пробачте мені...
— Гаррі?
Це був новий, хоч і знайомий голос, а пролунав він у Гаррі за спиною, ліворуч від Герміони.
— Дін?
— Це ти! Якщо вони з'ясують, кого піймали!.. Це хапуни, вони шукають таких, як ми, школярів і видають їх за гроші...
— Непоганий улов для одного вечора, — почулося Ґрейбекове гарчання. Повз Гаррі прогупали підбиті цвяхами черевики, а в наметі знову щось загуркотіло. — Бруднокровка, ґоблін-утікач і три прогульники. Скабіоре, ти вже перевірив їхні прізвища у списку? — проревів він.
— Ага. Нема там Вернона Дадлі, Ґрейбек.
— Цікаво, — вишкірився Ґрейбек. — Це цікаво.
Він присів біля Гаррі, і той побачив крізь вузесенькі щілинки між набряклими повіками поросле сплутаною сірою бородою та вусами обличчя з гострющими жовтими зубами й виразками в кутках рота. Ґрейбек смердів, як і тоді, на верхівці вежі, коли загинув Дамблдор: брудом, потом і кров'ю.
— То, значить, тебе не шукають, Верноне? Чи ти в цьому списку під іншим прізвищем? У якому гуртожитку ти був у Гоґвортсі?
— У Слизерині, — машинально відповів Гаррі.
— От кумедія, вони всі думають, що нам це подобається чути, — вишкірився Скабіор, що стояв у тіні. — Але ніхто й гадки не має, де там вітальня.
— У підвалі, — чітко відповів Гаррі. — Заходити крізь стіну. Там повно черепів і всякого такого, а ще вона під озером, тому там зелене світло.
На мить запала тиша.
— Ну-ну, здається, ми справді вловили пацана зі Слизерину, — буркнув Скабіор. — Радій, Верноне, бо слизеринців серед бруднокровців небагато. А хто твій батько?
— Працює в міністерстві, — збрехав Гаррі. Він знав, що достатньо найменшої перевірки — і вся його шита білими нитками історія розсиплеться, та, з іншого боку, ця гра й так триватиме лише доти, доки його обличчя знову не стане нормальне. — У відділі магічних нещасних випадків і катастроф.
— Знаєш, Ґрейбек, — озвався Скабіор. — Здається, там є якийсь Дадлі.
Гаррі затамував подих. Може, завдяки такому щасливому збігу вони якось викрутяться?
— Ну-ну, — буркнув Ґрейбек, і Гаррі відчув у цьому бездушному голосі ледь помітну нотку стурбованості. Він зрозумів, що Ґрейбек боїться, чи не напав він на сина міністерського працівника. Серце в Гаррі ледь не вискакувало з грудей, обв'язаних мотузками. Він би не здивувався, якби довідався, що Ґрейбек це бачить. — Якщо ти кажеш правду, почваро, то тобі нічого боятися відвідин міністерства. Думаю, твій батько ще нагороду нам покладе за те, що забрали тебе звідси.
— Але, — почав було Гаррі, в горлі якого пересохло, — якщо ви нас...
— Гей! — покликав хтось з намету. — Ґрейбек, дивися, що тут!
Темна постать поспішала до них, і Гаррі побачив у світлі чарівних паличок відблиск срібла. Вони знайшли Ґрифіндорів меч.
— Ду-у-уже гарно, — прицмокнув язиком Ґрейбек, забираючи меч у напарника. — Справді дуже гарно. Здається, ґоблінської роботи. Де взяли?