— Ніхто й не заперечує! — майже кричала місіс Візлі, а її стиснуті в кулаки руки тремтіли. — Але він іще...
— Він — не дитина! — сердився Сіріус.
— Але й не дорослий! — аж розпашілася місіс Візлі. — Він — не Джеймс, Сіріусе!
— Дякую, Молі, але я прекрасно усвідомлюю, хто він, — холодно відрізав Сіріус.
— Сумніваюся! — відрізала вона. — Іноді ти говориш про нього так, ніби це повернувся твій найкращий давній друг!
— А що в цьому поганого? — здивувався Гаррі.
— А те, Гаррі, що ти — не твій батько, хоч і дуже на нього схожий! — відповіла місіс Візлі, свердлячи поглядом Сіріуса. — Ти ще учень, і дорослі, які несуть за тебе відповідальність, не повинні про це забувати!
— Ти хочеш сказати, що я безвідповідальний хрещений батько? — Сіріус ледь не кричав.
— Я хочу сказати, що інколи ти чиниш нерозсудливо, Сіріусе, і саме тому Дамблдор постійно нагадує, щоб ти сидів удома...
— Ми тут не будемо обговорювати Дамблдорові вказівки, якщо твоя ласка! — вигукнув Сіріус.
— Артуре! — обернулася до чоловіка місіс Візлі. — Артуре, ну, допоможи мені!
Містер Візлі озвався не відразу. Він зняв окуляри і поволі протер їх мантією, не дивлячись на дружину. Тоді ретельно припасував їх на носі й нарешті заговорив.
— Молі, Дамблдор усвідомлює, що ситуація змінилася. Він розуміє, що Гаррі повинен знати принаймні дещо, якщо він уже опинився в штаб?квартирі.
— Але це не означає, що треба спонукати його, щоб він запитував про все, що заманеться!
— Як на мене, — неголосно втрутився Люпин, відводячи нарешті погляд від Сіріуса, і місіс Візлі одразу повернулася до нього, сподіваючись знайти спільника, — то буде краще, якщо Гаррі довідається про ці факти — не всі. Молі, але хоч би про основні — від нас, а не почує якусь викривлену версію від... від когось іншого.
І незважаючи на Люпинів незворушний вираз обличчя, Гаррі зрозумів: він підозрює, що під час зачисток місіс Візлі знайшла не всі видовжені вуха.
— Що ж, — важко дихаючи, місіс Візлі оглянула присутніх, але сподіваної підтримки так і не отримала, — бачу, що до моїх слів ніхто не дослухається. Але я скажу так: Дамблдор недарма не хотів, щоб Гаррі забагато знав, і я, як особа, що бере близько до серця все, пов'язане з Гаррі...
— Це ж не твій син, — стиха мовив Сіріус.
— Він мені як рідний, — випалила місіс Візлі. — Кого ще він має?
— Мене!
— Ну так, — процідила місіс Візлі, — проте, погодься, тобі нелегко було пильнувати за ним, коли ти сидів у Азкабані?
Сіріус почав підніматися з крісла.
— Молі, ти тут не єдина дбаєш про Гаррі, — втрутився Люпин. — Сіріусе, сядь.
Нижня губа місіс Візлі затремтіла. Зблідлий Сіріус поволі опустився в крісло.
— Думаю, Гаррі теж повинен висловитися, — вів далі Люпин, — він достатньо дорослий, щоб приймати рішення.
— Я хочу знати, що відбувається, — миттєво сказав Гаррі. Він не дивився на місіс Візлі. Його зворушили її слова про те, що він для неї майже як син, але надмірна опіка його втомила. Сіріус має рацію: він уже не дитина.
— Чудово, — надтріснутим голосом сказала місіс Візлі. — Джіні... Рон... Герміоно... Фред... Джордж... прошу вас негайно вийти з кухні, негайно.
Здійнялася буча.
— Ми — повнолітні! — заволали Фред із Джорджем.
— Чому Гаррі можна, а мені — ні? — обурювався Рон.
— Мамо, я теж хочу чути! — залементувала Джіні.
— НІ! — місіс Візлі підвелася, метаючи очима блискавки. — Категорично забороняю...
— Молі, Фредові з Джорджем ти не можеш заборонити, — втомлено втрутився містер Візлі. — Вони вже повнолітні.
— Вони ще школярі.
— Але за законом вважаються дорослими, — так само втомлено пояснив містер Візлі.
Обличчя місіс Візлі спалахнуло:
— Я... що ж, Фред і Джордж можуть залишитися, але Рон...
— Гаррі все одно розповість нам з Герміоною! — заперечив Рон. — Правда?.. Ти ж розкажеш? — додав він невпевнено, перехопивши погляд Гаррі.
Якусь мить Гаррі хотілося сказати Ронові, що він не розкаже йому ані слова, щоб Рон відчув, як то приємно — коли ти ні сном ні духом не знаєш про те, що відбувається. Та це гидке бажання щезло, коли він поглянув Ронові у вічі.
— Звичайно, розкажу, — підтвердив Гаррі. Рон і Герміона засяяли.
— Чудово! — крикнула місіс Візлі. — Чудово! Джіні... СПАТИ!
Джіні нелегко було впокорити. Вона обурено кричала й сперечалася з матір'ю, піднімаючись по сходах, а коли вони опинилися в коридорі, до їхнього галасу додався ще й пронизливий вереск місіс Блек. Люпин побіг утихомирювати портрет. Лише коли він повернувся і, зачинивши за собою двері, вмостився за столом, Сіріус заговорив знову.
— Ну, Гаррі... то що ти хочеш знати?
Гаррі набрав повні легені повітря й задав питання, що мучило його цілий місяць.
— Де Волдеморт? — спитав він, незважаючи на те, що всі знову здригалися або зіщулювалися, почувши це ім'я. — Що він робить? Я намагався стежити за маґлівськими новинами, але там не було жодного натяку, жодних химерних убивств, нічого.
— Бо досі й не було жодних химерних убивств, — відповів Сіріус, — принаймні ми ні про що таке не чули, а нам відомо дуже багато.
— Принаймні більше, ніж він припускає, — додав Люпин.
— А чому він більше нікого не вбиває? — спитав Гаррі. Він знав, що лише за минулий рік на совісті Волдеморта було чимало смертей.
— Щоб не привертати до себе уваги, — пояснив Сіріус. — Це для нього небезпечно. Його повернення відбулося не зовсім так, як він хотів, розумієш? Він усе собі зіпсував.
— Точніше, ти йому зіпсував, — задоволено всміхнувся Люпин.
— Як? — здивувався Гаррі.
— Ти не повинен був вижити! — відповів Сіріус. — Ніхто, крім смертежерів, не мав знати про його повернення. Але ти вижив і став свідком.
— Для нього було найважливіше, щоб про його повернення не довідався Дамблдор, — сказав Люпин. — А ти його відразу попередив.
— І що це дало? — поцікавився Гаррі.
— Жартуєш? — недовірливо перепитав Білл. — Якщо Відомо?Хто когось і боїться, то лише Дамблдора!
— Завдяки тобі Дамблдор відновив Орден Фенікса вже через годину після Волдемортового повернення, — пояснив Сіріус.
— А що робить цей Орден? — спитав Гаррі, дивлячись на них.
— Наполегливо працює над тим, щоб Волдемортові не вдалося здійснити його плани, — відповів Сіріус.