"Прилинь, помішай мій казан,
Гарячий-гарячий, мов кров,
Для тебе завжди в нім кипить
Моя невгасима любов".
— Ми під цю пісню танцювали, як нам було по вісімнадцять! — розчулилася місіс Візлі, витираючи очі недоплетеним светром. — Пам'ятаєш, Артуре?
— Га? — сахнувся містер Візлі, що, похитуючи в такт пісні головою, чистив мандаринки. —А, так... чудесна мелодія...
Він із зусиллям випростався й глянув на Гаррі, що сидів біля нього.
— Ти вибач за оце, — кивнув він головою в бік приймача, де Целестина вже закінчувала приспів. — Ще трохи.
— Та нічого, — засміявся Гаррі. — Багато роботи в міністерстві?
— Дуже, — зізнався містер Візлі. — І якби ж були бодай якісь результати, а то з трьох заарештованих нами за кілька місяців навряд чи хоч один виявиться справжнім смертежером... Гаррі, ти тільки нікому про це не кажи, — швиденько додав він, зненацька стривожившись.
— А Стена Шанпайка випустили? — запитав Гаррі.
— На жаль, ні, — зітхнув містер Візлі. — Я знаю, що Дамблдор звертався з приводу Стена безпосередньо до Скрімджера... та й узагалі, всі, хто Стена допитував, згодні, що з нього такий смертежер, як з оцієї мандаринки... але керівництво хоче створювати враження, ніби досягло якогось поступу, а "троє заарештованих" звучить краще, ніж "троє помилково заарештованих і відпущених"... але знову ж таки, це не для сторонніх вух...
— Я нікому не скажу, — пообіцяв Гаррі. Він на мить завагався, думаючи, як краще подати те, що він хотів повідомити. Доки він збирався з думками, Целестина Ворбек заспівала баладу під назвою "Ти зачарував моє серце".
— Містере Візлі, пам'ятаєте, що я вам казав на вокзалі, коли ми від'їжджали до школи?
— Гаррі, я все перевірив, — тут же відгукнувся містер Візлі. — Пішов і обшукав будинок Мелфоїв. Там не було нічого забороненого, жодної підозрілої речі, поламаної чи цілої.
— Я знаю, я читав у "Віщуні", що ви робили трус... але є й інше... серйозніше...
І він переказав містерові Візлі підслухану розмову між Мелфоєм та Снейпом. Розповідаючи, Гаррі помітив, що Люпин легенько повернув голову і вбирав кожнісіньке слово. Коли Гаррі закінчив, запала тиша, в якій лунав лише спів Целестини.
"О, моє серце, вирвав хто тебе?
Якими чарами з грудей моїх навіки..."
— Гаррі, а ти не думав, — порушив мовчанку містер Візлі, — що Снейп просто прикидався?
— Прикидався, що пропонує допомогу, щоб вивідати, що задумав Мелфой? — договорив за нього Гаррі. — Я так і думав, що ви це скажете. Але як ми можемо знати?
— А це не наша справа, — раптом втрутився Люпин. Він одвернувся від каміна й дивився тепер просто на Гаррі. — Це Дамблдорова справа. Дамблдор довіряє Северусу, і цього нам усім має вистачати.
— Але, — не вгавав Гаррі, — якщо припустити... просто припустити, що Дамблдор помиляється щодо Снейпа...
— Таке припускали вже багато разів. Усе врешті-решт зводиться до того, довіряти Дамблдорові чи ні. Я довіряю; отже, довіряю й Северусу.
— Але ж Дамблдор може й помилятися, — наполягав Гаррі. — Він сам про це казав. А вам...
Він подивився Люпинові в очі.
— ...а вам, якщо чесно, подобається Снейп?
— Мені Северус не може подобатися чи не подобатися, — відповів Люпин. — Ні, Гаррі, я правду кажу, — додав він, бо Гаррі іронічно скривився. — Ми ніколи не станемо душевними друзями; надто багато всього неприємного було між Джеймсом, Сіріусом та Северусом. Але я ніколи не забуду, що цілий той рік, протягом якого я викладав у Гоґвортсі, Северус щомісяця виготовляв для мене зілля-вовкотруту, й робив це бездоганно, так, що я не страждав, як завжди це зі мною буває, коли місяць уповні.
— Але він "випадково" проговорився про те, що ви вовкулака, й вам довелося покинути школу! — сердито нагадав Гаррі.
Люпин стенув плечима.
— Ця новина все одно просочилася б. Усі ми знали, як він прагне перебрати мою посаду; проте він міг завдати мені значно гіршої шкоди, підробивши вовкотруту. Та він дбав про моє здоров'я. І я йому вдячний.
— А може, він не посмів псувати вовкотруту, бо за ним стежив Дамблдор? — припустив Гаррі.
— Гаррі, ти його просто ненавидиш, — осміхнувся Люпин. — І я тебе розумію; маючи такого батька, як Джеймс, і такого хрещеного, як Сіріус, ти успадкував давні упередження. Обов'язково перекажи Дамблдорові все, що ти розповів нам з Артуром, лише не сподівайся, що він з тобою погодиться; не сподівайся навіть, що його здивують твої слова. Цілком можливо, що Северус розпитував Мелфоя за Дамблдоровим наказом.
"...без серця дні мої сумні,
то ж поверни його мені!"
Целестина завершила пісню на довгій і пронизливій ноті, після чого з радіоприймача залунали бурхливі оплески, до яких із захватом приєдналася місіс Візлі.
— Тсе вше кінетсь? — голосно запитала Флер. — Слава Б'огу, яка шахлива...
— Бажаєте щось випити перед сном? — ще голосніше перебила її місіс Візлі, зіскочивши з місця. — Кому яєчного лікерчику?
— А чим ви останнім часом займалися? — запитав Гаррі в Люпина, коли місіс Візлі побігла по лікер, а всі інші почали потягатися й вести неквапливі бесіди.
— Був у підпіллі, — відповів Люпин. — Майже в буквальному розумінні. Ось чому я, Гаррі, не міг тобі писати; відсилаючи листи, я міг себе ненароком викрити.
— Як це?
— Я жив серед таких, як сам, — пояснив Люпин. — Серед вовкулак, — додав він, побачивши, що Гаррі його не зрозумів. — Ледь чи не всі вони підтримують Волдеморта. Дамблдорові потрібен був шпигун, і я зміг прислужитися... кваліфіковано.
У його словах відчувалася гіркота, і він, мабуть, сам це зрозумів, бо трохи лагідніше всміхнувся й сказав:
— Я не нарікаю; це необхідна робота, і хто б її виконав краще за мене? Проте нелегко було втертися їм у довіру. На мені залишилися безпомильні ознаки перебування серед чарівників, тоді як вони уникали нормального середовища й жили як вигнанці, перебиваючись крадіжками... а то й убивствами.
— А чому їм подобається Волдеморт?
— Вони гадають, що за його панування житимуть краще, — пояснив Люпин. — А важко щось доводити, коли між ними Ґрейбек...
— Хто такий Ґрейбек?
— А ти хіба про нього не чув? — Люпинові руки судомно стисли коліна. — Фенрір Ґрейбек, мабуть, найлютіший з усіх нині живих вовкулак. Він вважає, що це його призначення в житті — покусати й заразити якомога більше людей; він прагне створити стільки вовкулак, щоб перемогти чарівників. У подяку за його послуги Волдеморт пообіцяв йому винагороду. Ґрейбек спеціалізується на дітях... треба кусати їх змалечку, повчає він, і виховувати безбатченками, виховувати в них ненависть до нормальних чаклунів. Волдеморт погрожує нацькувати його на людських синів і дочок, а Волдеморт словами не розкидається.