— Шукаєш Рона? — зневажливо посміхнулася вона. — Он він, нещасний лицемір.
Гаррі зиркнув у той куток, куди вона вказала. Там, на очах у всіх, Рон так щільно тулився до Лаванди Браун, що неможливо було розібрати, де чиї руки.
— Таке враження, що він хоче відгризти їй носа, скажи? — холоднокровно додала Джіні. — Але йому ще треба вчитися і вчитися. Гаррі, була класна гра.
Вона поплескала його по руці; Гаррі відчув дивну порожнечу в грудях, але Джіні вже пішла частуватися маслопивом. Криволапик подріботів за нею, не зводячи жовтих очей з Арнольда.
Гаррі відвернувся від Рона, що, мабуть, і не думав найближчим часом вивільнятися з обіймів, і встиг ще побачити, як затулився отвір за портретом. Йому навіть здалося, що він помітив, як там майнула й зникла буйна грива темно-русявого волосся, і це його насторожило.
Він кинувся туди, ледь ухилившись від Ромільди Вейн, і штовхнув портрет Гладкої Пані. Коридор був безлюдний.
— Герміоно?
Він знайшов її у першому ж незамкненому класі. Вона сиділа просто на вчительському столі сама-самісінька, якщо не зважати на зграйки жовтих пташечок, що цвірінькали, кружляючи в неї над головою, і яких вона явно щойно вичаклувала. Гаррі не міг не захопитися рівнем її майстерності в таку мить.
— О, Гаррі, це ти, — її голос тремтів. — Я тут собі тренуюся.
— Ага... вони... е-е... гарно в тебе вийшло... — мовив Гаррі.
Він зовсім не знав, що казати. Почав було думати, чи не могло так статися, що вона не помітила Рона й вийшла з вітальні просто тому, що свято стало занадто галасливе, але тут вона озвалася неприродно тоненьким голосом:
— Ронові, бачу, подобається святкувати.
— Е-е... справді? — перепитав Гаррі.
— Тільки не прикидайся, що ти його не бачив, — насупилася Герміона. — Не схоже, щоб він дуже ховався, він...
Двері раптом розчинилися навстіж. На превеликий жах Гаррі, до класу влетів, сміючись, Рон, який тягнув за руку Лаванду.
— О, — зупинився він, побачивши Гаррі й Герміону.
— Овва! — захихотіла Лаванда й позадкувала з класу. Двері за нею зачинилися.
Запала жахлива тиша; вона роздувалася й набухала. Герміона дивилася на Рона; той відводив очі, а тоді вимовив з дивною сумішшю бравади й ніяковості:
— О, Гаррі! А я ще думаю, де ж це ти зник!
Герміона зіслизнула зі стола. Зграйка золотистих пташечок і далі кружляла, цвірінькаючи в неї над головою, і вона тепер була схожа на дивну пернату модель сонячної системи.
— Не залишай Лаванду за дверима, — тихенько сказала вона. — А то ще подумає, де ж це ти зник.
Вона гордо випросталася й пішла до дверей. Гаррі поглянув на Рона; той явно радів, що не сталося нічого гіршого.
— Опуґно! — почувся крик від дверей.
Гаррі крутнувся й побачив, як Герміона, мов розлючена кішка, націлилися чарівною паличкою в Рона — зграйка пташечок кинулася градом пухнастих золотистих кульок на нього; Рон зойкнув і затулив руками лице, але пташки нападали на нього, дзьобаючи й роздряпуючи кігтиками все, до чого могли дістати.
— Заберриїхвідменнне! — лементував Рон, але Герміона, кинувши на нього останній мстивий і лютий погляд, рвучко відчинила двері й вийшла. Гаррі здалося, що перед тим, як двері з грюкотом зачинилися, він почув ридання.
— РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ —
Незламна обітниця
За крижаними візерунками вікон знову кружляв сніг; стрімко наближалося Різдво. Геґрід власноручно поставив у Великій залі дванадцять традиційних різдвяних ялинок; поруччя сходів обвивали гірлянди з гостролиста й блискіток; невгасимі свічки сяяли в шоломах обладунків, а в коридорах висіли величенькі вінки омели. Дівчата зграйками збиралися під омелою щоразу, коли там мав проходити Гаррі, аж у коридорах ставало тісно; та, на щастя, численні нічні походеньки дали Гаррі змогу добре вивчити всі потаємні переходи замку, тож йому неважко було обрати вільні від цілунків під омелою маршрути з уроку на урок.
Рон, у якого необхідність вибору таких обхідних шляхів могла колись викликати приступи заздрості, а не сміху, тепер аж захлинався з реготу. Гаррі цей новий, усміхнений і жартівливий Рон подобався значно більше, ніж той похмурий і агресивний, якого довелося терпіти кілька попередніх тижнів, але за таку вдосконалену Ронову версію довелося заплатити чималу ціну. По-перше, Гаррі мусив миритися з постійною присутністю Лаванди Браун, якій здавалася марно згаяною кожнісінька мить, коли вона не цілувалася з Роном; а по-друге, Гаррі знову опинився в ролі найкращого друга двох людей, які, здавалося, вже ніколи одне з одним не заговорять.
Подзьобані й подряпані Ронові руки досі не загоїлися після нападу Герміониних пташок; тож Рон затаїв на неї образу і злість.
— Їй нема чого нарікати, — сказав він Гаррі. — Вона ж цілувалася з Крумом. А тепер з'ясувала, що хтось хоче цілуватися зі мною. Ми живемо у вільній країні. Я не зробив нічого поганого.
Гаррі нічого не відповів, прикидаючись, що його увагу поглинула книжка, яку вони мали прочитати перед завтрашнім уроком заклять ("Пошук квінтесенції"). Щоб залишатися другом і Ронові, й Герміоні, він тепер переважно мовчав як риба.
— Я ж Герміоні ніколи нічого не обіцяв, — бубонів Рон. — Тобто так, я збирався піти з нею святкувати Різдво до Слизорога, але ж вона не казала, що... Ми мали йти як друзі... Я вільний птах...
Гаррі перегорнув сторінку "Квінтесенції", розуміючи, що Рон за ним стежить. Рон і далі щось собі бурмотів, але його голос заглушувало потріскування каміна, втім, Гаррі знову розчув слова "Крум" і "нема чого нарікати".
Герміона мала такий напружений розклад, що Гаррі міг нормально з нею говорити лише вечорами, коли Рон так щільно приклеювався до Лаванди, що все одно не помічав, що робить Гаррі. Герміона відмовлялася перебувати у вітальні одночасно з Роном, тому Гаррі переважно зустрічався з нею в бібліотеці, а це означало, що розмовляли вони пошепки.
— Він може цілуватися з ким завгодно, — шепотіла Герміона, поки бібліотекарка мадам Пінс походжала поміж стелажами в них за спинами. — Мені на це взагалі начхати.
Вона схопила перо і з такою люттю поставила крапку над "і", що проткнула пергамент. Гаррі промовчав і подумав, що незабаром узагалі розучиться говорити через відсутність такої потреби. Він нахилився над "Прогресивною методикою зіллєваріння", роблячи нотатки про вічні еліксири, і час від часу зупиняючись, щоб розібрати закарлючки з вельми корисними Принцовими примітками до тексту Лібатія Бориджа.