— То запитай його!
— Сама запитай!
— Добре!
І ось одна відважна на вигляд дівчина з великими темними очима, виразним підборіддям і довгим чорним волоссям, відчинила двері.
— Привіт, Гаррі, я Ромільда Вейн, — представилась вона голосно і самовпевнено. — Хочеш перейти в наше купе? Не обов'язково сидіти з ними, — додала вона театральним шепотом, показуючи на Невілів зад, що знову випинався з-під лави, і на Луну, яка вже начепила свої спектрокуляри й скидалася тепер на божевільну барвисту сову.
— Це мої друзі, — холодно відповів Гаррі.
— О, — здивувалася дівчина. — Он як. Ясно.
І вона зникла, зачинивши за собою двері.
— Усі думають, що в тебе мають бути крутіші друзі, ніж ми, — Луна як завжди була безпосередня.
— Ви круті, — не погодився Гаррі. — Ніхто з них не був у міністерстві. Вони не билися пліч-о-пліч зі мною.
— Це з твого боку дуже люб'язно, — засяяла Луна, поправила на носі спектрокуляри й поринула в читання "Базікала".
— Але ж із ним ми віч-у-віч не стикалися, — Невіл виліз з-під лави увесь у пилюці й павутинні, з упокореним Тревором у руках. — Тільки ти. Чув би ти, що про тебе казала бабуся. "Цей Гаррі Поттер відважніший за все Міністерство магії разом узяте!" Вона усе віддала б, аби мати такого внука, як ти...
Гаррі зніяковіло засміявся й негайно змінив тему на результати СОВ. Невіл почав розповідати про свої оцінки й робити припущення, чи дозволять йому здавати НОЧІ з трансфігурації, якщо він отримав лише "Задовільно", та Гаррі слухав його хіба одним вухом.
Невілове дитинство занапастив Волдеморт, так само, як і дитинство Гаррі, та Невіл і не підозрював, якою схожою на долю Гаррі могла стати його власна доля. Пророцтво могло стосуватися будь-кого з них, але з якихось незбагненних причин Волдеморт вирішив, що йшлося про Гаррі.
Якби Волдеморт обрав Невіла, то зараз саме Невіл сидів би навпроти Гаррі зі шрамом-блискавкою й тягарем пророцтва... Чи ні? Чи померла б Невілова мама, рятуючи його, як Лілі, що померла заради Гаррі? Ясно, що так... а що, якби вона не зуміла захистити сина від Волдеморта? Чи тоді взагалі не було б жодного "Обранця"? Тільки порожнє місце там, де зараз сидить Невіл, і Гаррі без шраму, і цілувала б його перед сном рідна мати, а не Ронова?
— Гаррі, що з тобою? Ти якийсь дивний, — занепокоївся Невіл.
Гаррі здригнувся.
— Вибач... я...
— Що, мучить руйносмик? — співчутливо запитала Луна, дивлячись на Гаррі крізь свої величезні барвисті окуляри.
— Як... що?
— Руйносмик... Це невидимі тварючки, що залітають крізь вуха й розріджують мозок, — пояснила дівчина. — Я чула, як один тут дзижчав.
Вона ляснула руками в повітрі, наче ловила великих невидимих комах. Гаррі з Невілом перезирнулися й швиденько перевели мову на квідич.
Погода за вікнами поїзда була така ж мінлива, як і минуле літо; вони проминали смуги холодної мряки, а тоді знову опинялися під м'яким і ясним сонечком. Якраз під час такого просвітку, коли сонце було майже в зеніті, в купе нарешті завітали Рон з Герміоною.
— Хоч би скоріше привезли обід, бо я вже голодний як вовк, — простогнав Рон, падаючи на лаву біля Гаррі й потираючи живота. — Здоров, Невіле, привіт, Луно. Знаєш, що? — додав він, повертаючись до Гаррі. — Мелфой не виконує обов'язків старости. Сидить собі в купе з іншими слизеринцями, ми його бачили, коли проходили.
Гаррі зацікавлено випростався. Не в Мелфоєвому стилі було втрачати нагоду похизуватися своєю владою. Торік він цим захоплювався аж надміру.
— А як він відреагував, коли побачив вас?
— Показав отак, — Рон байдуже повторив непристойний жест рукою. — На нього це не схоже, правда? Тобто... оце схоже... — він ще раз повторив той самий жест, — але чому він не ходить і не чіпляється до першокласників?
— Не знаю, — відповів Гаррі, але його мозок напружено працював. А що, як Мелфой задумав щось страшніше, ніж чіпляння до молодших учнів?
— Може, він ніяк не забуде свій інквізиторський загін, — припустила Герміона. — Може, після цього йому бути старостою нецікаво.
— Навряд, — засумнівався Гаррі, — мені здається, що...
Та він не встиг викласти свою теорію, бо в цю мить двері відчинилися знову і в купе зайшла ні жива ні мертва третьокласниця.
— Я повинна вручити оце Невілові Лонґботому та Гаррі П-поттеру, — затнулася вона, зустрівшись поглядом з Гаррі, й зашарілася. Вона тримала два сувої пергаменту, перев'язані фіолетовою стрічкою. Спантеличені Гаррі й Невіл забрали сувої, адресовані кожному з них, а дівчина, спіткнувшись, вийшла з купе.
— Що це таке? — запитав Рон, коли Гаррі розгорнув свій сувій.
— Запрошення, — відповів Гаррі.
"Гаррі,
Я був би радий запросити тебе на скромний обід у купе "В".
Щиро твій професор Г.Е.Ф. Слизоріг"
— Що це за професор Слизоріг? — Невіл ошелешено дивився на власне запрошення.
— Новий учитель, — пояснив Гаррі. — Мабуть, доведеться йти.
— Але що йому від мене треба? — нервово запитав Невіл, ніби остерігався покарання.
— Уявлення не маю, — відповів Гаррі, та це було не зовсім так — уявлення він мав, а от доказів на його підтвердження не мав. — Слухай, — додав він, бо в голові в нього раптом зажевріла одна ідея, — накриймося плащем-невидимкою і по дорозі добре роздивимося, що там задумав Мелфой.
З цього задуму однак нічого не вийшло: просто неможливо було проштовхнутися в цьому плащі в коридорах, забитих учнями, які ніяк не могли дочекатися візочка з обідом. Гаррі неохоче запхав плаща назад у рюкзак. Його варто було носити хоч би для того, щоб уникнути прискіпливих поглядів. То з того, то з того купе постійно вискакували учні, щоб краще його роздивитися. Єдиним винятком була Чо Чанґ, яка, побачивши Гаррі, одразу втекла у своє купе. Проходячи повз скляні двері, Гаррі помітив, що вона гаряче щось обговорює зі своєю приятелькою Марієттою. Товстий шар гриму не міг цілком приховати розсипи прищів, що й досі не зійшли з її обличчя.
Коли вони підійшли до купе "В", то зразу помітили, що Слизоріг запросив не лише їх, хоча, судячи з ентузіазму, з яким Слизоріг їх привітав, Гаррі був найбажанішим гостем.
— Гаррі, мій хлопчику! — вигукнув Слизоріг, побачивши його, і аж підстрибнув. Його величезне черево під оксамитовою мантією, здавалося, займало все купе. Блискуча лиса голова та довгі сиві вуса сяяли під сонцем не менш яскраво, ніж золоті ґудзики його камізельки. — Радий тебе бачити, радий бачити! А це, мабуть, містер Лонґботом!