— Я геть не певен — впадають тоті скрути в зимову сплєчку чи нє, — сказав Геґрід, вивівши на гарбузову грядку учнів, що дрижали від холоду. — Гадаю, треба вкласти їх у ящики — може, й поснуть...
Скрутів лишилося всього десять. Очевидно, від прогулянок їхнє бажання убивати одне одного не зникало. Кожен скрут сягав тепер мало не двох метрів завдовжки. Твердий сірий панцир, сильні, швидкі лапи, задні частини тіл, що вибухали вогнем, жала й присоски — Гаррі ніколи в житті не бачив огидніших істот. Клас похнюплено дивився на здоровенні ящики, які приніс Геґрід. Всі вони були вистелені подушками й пухкими ковдрами.
— Ми тілько си вкладемо їх тут во, — сказав Геґрід, — закриємо накривками та й увидимо, що буде.
Але, як виявилося, скрути не впадали в зимову сплячку, і їм не подобалося, що їх запихають у викладені подушками ящики, та ще й наглухо там закривають. Незабаром Геґрід уже вигукував: "Йой, не кричіть, не бійте си!", поки скрути несамовито гасали по гарбузовій грядці, всіяній тліючими уламками ящиків. Більшість учнів — на чолі з Мелфоєм, Кребом та Ґойлом — втекли у Геґрідову халупу й там забарикадувалися. Натомість Гаррі, Рон та Герміона були серед тих, хто намагався допомогти Геґрідові. Разом — хоч і ціною численних опіків та порізів — вони змогли зловити й зв'язати дев'ятьох скрутів. Урешті решт лиш один скрут залишився на волі.
— Не страхайте єго! — заволав Геґрід, коли Рон та Гаррі почали стріляти в скрута струменями вогняних іскор зі своїх чарівних паличок. Скрут зловісно посунув на них, трясучи над власною спиною вигнутим дугою жалом. — Вловіть його тим шнуром за жало, аби він не зранив інших!
— Авжеж, нам би цього дуже не хотілося! — зі злістю крикнув Рон, припертий разом з Гаррі до стіни Геґрідової халупи. Струмені іскор ледве стримували скрута.
— Так так так... Гарнісінька забава.
Ріта Скітер прихилилася до тиночка, розглядаючи всі завдані збитки. Сьогодні вона була вбрана у вишневий плащ з хутряним фіолетовим коміром. Сумочка з крокодилячої шкіри висіла в неї на руці.
Геґрід осідлав скрута, який припер до стіни Гаррі й Рона, і намагався його вгамувати; спалах вогню вирвався з задньої частини потвори, спопеливши цілу латку гарбузового бадилля.
— Хто ви є? — спитав Геґрід Ріту Скітер, накинувши на жало скрута мотузяний зашморг і міцно його затягши.
— Ріта Скітер, кореспондент "Щоденного віщуна", — відповіла Ріта з осяйною усмішкою. Її золоті зуби яскраво блиснули.
— Мені си здавало, Дамблдор мовив, що вам уже не вільно бувати в школі, — пробурчав Геґрід, злізаючи з дещо потовченого скрута й тягнучи його до інших.
Ріта вдала, ніби не почула Геґрідових слів.
— Як називаються ці гарнісінькі істоти? — запитала вона, всміхнувшись іще ширше.
— Вибухозаді скрути, — буркнув Геґрід.
— Та невже? — сказала Ріта, вочевидь, дуже зацікавлена. — Ніколи про них не чула. Звідки вони?
Гаррі помітив, як Геґрідове лице — від буйної чорної бороди і вище — заливається червоною барвою, і серце в нього закалатало. Де ж Геґрід їх узяв?
Герміона, яка, здається, думала про те саме, поспіхом промовила:
— Вони страшенно цікаві, правда ж? Правда, Гаррі?
— Що? О, так... Ой!.. Цікаві цікаві... — сказав Гаррі, коли вона наступила йому на ногу.
— Ох, і ти тут, Гаррі! — здивувалася Ріта Скітер, озирнувшись. — То ти любиш доглядати за магічними істотами? Це твій улюблений урок?
— Так, — рішуче відповів Гаррі. Геґрід радісно йому всміхнувся.
— Гарнісінько — сказала Ріта. — Просто гарнісінько. Ви давно вчителюєте? — запитала вона Геґріда.
Гаррі помітив, що погляд її у цей час перескакував з Діна, що мав страшний поріз на щоці, — до Лаванди в обпаленій мантії — до Шеймуса, котрий дмухав на попечені пальці. Нарешті Рітині очі спинилися на вікнах халупи, в якій заховалася більшість класу. Учні попритискалися носами до шибок, приглядаючись, чи небезпека вже минула.
— Тілько другий рік, — сказав Геґрід.
— Гарнісінько... Ви, мабуть, не проти дати інтерв'ю? Поділитися своїм досвідом догляду за магічними істотами? "Віщун" щосереди дає зоологічну колонку — ви це, напевно, знаєте. Ми можемо надрукувати про цих... е е е... висохлозадих скутерів.
— Вибухозадих скрутів, — нетерпляче виправив Геґрід. — Та можна, чому нє?
Гаррі мав погане передчуття, але поговорити з Геґрідом так, щоб не помітила Ріта Скітер, було неможливо, тож він тихо стояв і дивився, як Ріта домовляється з Геґрідом про зустріч десь на цьому тижні в 'Трьох мітлах", щоб зробити хороше велике інтерв'ю. І тут у замку продзвенів дзвінок, сповіщаючи про завершення уроку.
— Гаррі, до побачення! — радісно вигукнула Ріта Скітер, коли Гаррі з Роном та Герміоною зібралися йти. — Геґріде, отже, до п'ятниці, до вечора!
— Вона перекрутить кожне його слово, — прошепотів Гаррі.
— Аби він лише не завіз сюди скрутів незаконно, — з безнадією промовила Герміона. Вони перезирнулися — якраз на таке Геґрід був здатний.
— Він уже не раз потрапляв у різні халепи, але Дамблдор однак його не вигнав, — намагався їх втішати Рон. — Найгірше, що може статися — Геґріда примусять позбутися скрутів. Даруйте... невже я сказав, що це найгірше? Я мав на увазі — найкраще, що може статися...
Гаррі з Герміоною засміялися і з трохи легшим серцем пішли на обід.
Цього вечора Гаррі з подвійною насолодою узявся за пророцтва. Вони продовжували складати зоряні карти й передбачення, але тепер, знову удвох з Роном, усе це вкотре було страшенно смішно. Професорка Трелоні, спершу так приємно вражена їхніми пророцтвами власних жахливих смертей, дуже скоро стала дратуватися, бо Рон і Гаррі не могли стримати хихикання, коли вона пояснювала численні способи, якими Плутон може вплинути на людину.
— Мені здається, — прошепотіла вона містично, однак свого очевидного роздратування приховати не зуміла, — що деякі з нас, — професорка багатозначно подивилася на Гаррі, — не були б такі легковажні, якби побачили те, що вчора у своїй кришталевій кулі бачила я. Я сиділа тут, поглинута вишиванням, і раптом мене переповнила потреба порадитися з кулею. Я підвелася, сіла перед нею і задивилася в її кришталеві глибини... і як ви думаєте, що дивилося на мене звідти?